Тисяча днів у невідомості, болю та очікуванні. Тисяча днів без звістки від рідних. Українські військовополонені залишаються в руках ворога, а їхні родини продовжують боротьбу на вулицях мирних міст.
На Європейській площі в Києві знову зібралися ті, хто не може чекати мовчки. Вони виходять на акції, щоб нагадати світу про полонених, яких Росія не віддає навіть попри міжнародні домовленості.
«Моя мотивація в полоні, тому я сьогодні тут. Я маю все, щоб бути голосом тієї людини, яка голосом своїм, на жаль, бути не може. 1000-й день, як мої люди в полоні, і я хочу, щоб коли вони повернулися, мені не було соромно опускати очі на питання: «Що ви зробили, щоб ми повернулися?» — розповідає Женя, учасниця акції.
Поки одні звикають до війни як до буденності, інші не можуть дозволити собі цього. Вони не знають, як живуть їхні сини, чоловіки, брати. Чи живі взагалі.
«Мій син у полоні вже третій рік. Ми не знаємо, як він там, що з ним. Немає жодної вісточки вже рік. Ми дуже втомилися, і я тут щоб достукатись до нашої влади, до всіх міжнародних влад всіх хто чує всіх хто бачить щоб повернули мого сина, його побратимів, всіх азовців всіх хлопців в полоні додому. Тому що вони чекають обміну і ми чекаємо їх», — розповідає Світлана.
Волонтери та активісти нагадують: поки хоча б один український військовий залишається в полоні — боротьба триває.
«Сьогодні 1001 день як захисники Азовсталі знаходяться в полоні і я думаю, що киянам і всіх українцям варто виходити на акції в своїх містах аби підтримати різних і набути розголосу цій проблемі, тому що мені здається що 1001 день в полоні це жахливо і несумісно з нормальним життям», — каже Лілія, координаторка акцій.
Що може зробити кожен із нас? Не мовчати. Говорити про полонених, підтримувати їхніх рідних, вимагати дій від міжнародних організацій. Бо поки їхній голос не почують — наші воїни залишатимуться за ґратами.
«Кожна наша людина вона наша, вона має бути вдома, вона має бути зі своїми сімʼями, зі своїми близькими, я просто хочу щоб вони змогли відчути те, що і я, бо мені пощастило і моя вся сімʼя жива», — наголошує Олена.
Війна триває. Боротьба триває. І кожен день має наближати той момент, коли всі наші герої нарешті повернуться додому.