Про Юрія Пилипенка:
Юрій Пилипенко ще в 2003 році емігрував до Іспанії, останні три роки проживав на Тенеріфе, де мав комфортне життя і улюблену роботу. Проте у 2022-му році, коли армія РФ розпочала повномасштабне вторгнення, він не міг залишитись осторонь. У березні 2022 Юрій повернувся в Україну і одразу пішов у військкомат. З того часу і почався його не легкий проте сміливий військовий шлях: три ротації — Красногорівка, Мар’їнка, Куп’янськ. Два поранення і оточення.
Головне з інтервʼю:
Після декількох поранень та двох ротацій Юрій разом з побратимами потрапив в жахливе оточення, в якому вони пробули цілих 20 днів, Юрій розповів нам, що це був найважчий момент у його житті, що тримало його в цей момент, як вдавалось зберігати холодний розум і не впасти у відчай:
«Оточення — це один з найважчих моментів в житті, бо коли ти розумієш, що ти відрізаний набагато накладніше поставити боєприпаси, евакуювати поранених…холодний розум звичайно допомагає в таких ситуаціях і навики, бо це все таки була третя ротація, якби це була перша не знаю як би воно все вийшло, могла б паніка посіятись».
Юрію вдалося вивести хлопців з оточення, навіть тоді коли здавалось, що шансів майже немає, він взяв всю відповідальність на себе, ставши для них шансом на життя, «Знахар» поділився з нами своїми відчуттями після виходу:
«Вони для мене були так само шансом на життя в цей момент…розумієте, один там би дійсно нічого не зробив так що ми між собою кожен один для другого був шансом на життя і добре що змогли простояти, витримати і в принципі відносно ціленькими залишити ту позицію».
«Знахар» був найдосвідченішим військовим в своїй групі під час оточення, він розповів нам як йому вдалося справитись з емоціями, не боятись і заспокоювати хлопців і яким був емоційний стан його побратимів:
«Були паніки, нервові зриви але манерою спілкування, деколи криком, все стабілізується. Все таки я думаю правильно задачі були поділені між людьми: хто був більш вразливий — чистив автомати, набивав магазини, хто такий більш спокійніший — на рації у нас був, а ще один і я — ми стріляли скажем так».
Так як Юрій взяв на себе чи не всю відповідальність за побратимів, він виконував роль командира, але це була не єдина його роль на той момент, ми поцікавились в «Знахара» ким він себе відчував на той момент: Командиром, братом чи психологом.
«Оголеним нервом напевно, так мені здається. Хоча і командиром, і братом, і психологом для себе завжди є. Оголеним нервом, якому завжди здавалося що можна зробити щось краще. Десь якісь мішочки з піском підкинути, десь якусь броню забрати вже в 200-х не наших, укріпити якось бійниці ще щось…хоча навіть коли є маленький час відпочити лягаєш і думаєш що ще можна зробити, що ще можна зробити», — поділився з нами Юрій.
У нашому інтервʼю прикордонник Чернігівського 105 прикордонного загону «Знахар» розповів про життя за кордоном, про рішення повернутися в Україну та про найважчий період боротьби — оточення довжиною в 20 днів. Як це відмовитися від спокійного життя і взяти в руки зброю, як замість пляжів обрати окопи та як люди стають шансом один для одного — дивіться у відео.