Про Назара «Саймона» Мусаєва
Саймон — боєць 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, учасник бойових дій на Бахмутському та Авдіївському напрямках. До повномасштабного вторгнення навчався у школі, активно займався спортом, брав участь у громадських ініціативах та молодіжних націоналістичних організаціях.
У 2023 у віці 18-ти років приєднався до 3 ОШБр, пройшов підготовку у Великій Британії, згодом воював на Андріївському напрямку, де отримав поранення. Після реабілітації повернувся в стрій, завершив сержантський курс імені Євгена Коновальця та обіймав посаду сержанта у своїй роті.
У січні 2024 року потрапив у полон в оточеній Авдіївці після важкого бою з нестачею боєприпасів. Перебував у російському полоні 14 місяців у місті Грозний (Чечня).
Головне з інтервʼю
Ще з підліткового віку Саймон брав активну участь в націоналістичних організаціях, в молодіжних рухах та громадських ініціативах, тому коли в Україні почалось повномасштабне вторгнення хлопець просто не міг сидіти на місці.
«Я хотів піти ще з часів ООС, тоді коли вже був більш такий усвідомлений, тоді були купа угрупувань…але мені було чи 15 чи 14 куди б я там пішов. Дуже багато думав на рахунок цього типу як потрапити, туди сюди, там друзі туди потрапляли. Але от 24 лютого почалась війна і я зрозумів, що 100 % треба йти, тому що ворог вже в країні і треба було зупиняти його, а хто крім нас?», — поділився з нами Назар.
Вибір хлопця був очевидним, адже на його думку всі чоловіки мобілізаційного віку повинні стати на захист своєї країни, особливо в часи, коли ворог ступає на нашу землю:
«Ну звісно, любий розсудливий чоловік, який вважає себе достойним. Живе в країні, приходить ворог і він не може просто сісти, скласти руки і чекати. Поки там ворог буде нищити його країну. Тобто я не знаю, для мене це було б соромно і я бачив просто що робилося навіть під Києвом, яке це було звірство. Після цього треба було ставати до Захисту України, тому що якщо б не ми то ми просто втратили б країну».
У січні родина Саймона висадила сакуру в центрі Києва, як символ надії для родин полонених українських воїнів. Так зробили десятки інших родин, що чекають своїх близьких з полону. Біля кожного дерева — табличка з іменем і дріт, який мали зрізати лише після повернення з полону.
Саймон став першим хто зрізав колючий дріт на алеї сакур, нам вдалося поспілкуватися з Назаром того дня і він розповів, що був вражений підтримкою, яку отримав після повернення, адже він гадав, що його чекають лише його рідні та близькі, він ще не знав про акції підтримки військовополонених, які проходять щотижня майже у всіх містах України, він не знав, що його друзі організували такі акції в його рідному місті Славута. Назар, як людина, яка нещодавно повернулася з полону, розповів нам, чому на його думку такі акції важливі та необхідні:
«Я думаю зараз ми маємо бути голосом полонених, тому що якщо ми будемо мовчати вони і далі будуть терпіти ці тортури і знаходитись в полоні. Ми маємо давати розголос і показувати що роблять з хлопцями які повертаються. Тому що я наприклад повернувся в нормальному стані духу і фізично, а деякі повертаються важко 300-ті чи після важких побиттів, чи ще чогось і ми маємо надавати розголос. Тому що б ці собаки, які утримують наших хлопців були покарані і повертали наших хлопців додому, тому що хлопці це реально тигри, захисники…вони стояли до останнього і ми також маємо до останнього стояти на цих мітингах, виходити, робити все за них, тому що ми їхній голос».
В нашому інтервʼю Саймон вперше щиро розповів про свій вибір стати на захист України, про найгарячіші бої в Авдіївці та про 431 день, який він провів у полоні. Як це свідомо взяти до рук зброю у 18 років, як 14 місяців жити в неволі та що відчуває людина, коли повертається на рідну землю — дивіться у відео.