Достеменно невідомо, як Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України відносяться до ідеї та кратного збільшення приватних платформ для навчання військовій справі у вигляді тирів і приватних полігонів. Але точно зрозуміло, що єдина стратегія розвитку цього напрямку, не дивлячись на перспективність та низький рівень залучення коштів із державного бюджету, відсутня, а схвальне згадування таких механізмів відбувається лише у приватних бесідах із високопосадовцями.

По-перше, згадуючи тему приватного навчання військовій справі, варто підкреслювати його незалежність від військової бюрократії, яка так, чи інакше супроводжує кожний навчальний центр Сил оборони України. Адже друк і затвердження планів навчальних занять, нескінченні перевірки службової документації, яка має бути присутня на «навчальних місцях», роздавально-здавальні відомості, накази на проведення стрільб, затвердження розкладів занять та нерідко регулярний збір гільз після виконання вправ стрільб, забирають дорогоцінний час особового та інструкторського складу, який в умовах безперебійних відправок на лінію бойового зіткнення — дорожче золота.

Особистий архів.
Безсумнівно, все вищезазначене має бути присутнім у навчальних центрах, адже принципи єдиноначальності та жорсткої дисципліни разом із відповідальністю за життя і здоров’я особового складу є основоположними у будь-яких Збройних Силах розвинених країн, але в тому і одна з основних відмінностей між навчальним центром Сил оборони України та приватним полігоном, чи тиром.
По-друге, посилаючись на раніше згадану низьку обізнаність громадян щодо процесу навчання, проходження військової служби, побуту та виконання бойових завдань у підрозділах Сил оборони України, треба зазначити, що необов’язковість приватного навчання військовій справі дає можливість громадянину за власним бажанням прибути на пробних декілька годин у недержавний навчальний центр, де не зобов’язуючись приєднуватися до Сил оборони України, отримає від вмотивованих інструкторів знання, як кінетичні (безпосередньо базові військові знання), так і психологічні (щодо роз’яснень умов і нюансів проходження військової служби та виконання бойових завдань у різних родах і видах військ), що зіграє позитивну роль у зменшенні страху громадян перед службою у Силах оборони України.

По-третє, враховуючи, що небезпідставна критична необхідність працевлаштування ветеранів, а особливо — з інвалідністю, вимагає одночасно і від держави, і від суспільства, створення будь-яких можливостей для їх працевлаштування, а децентралізація базової військової підготовки на основі державного сприяння у створенні єдиної стратегії цього напрямку та збільшення кількості приватних полігонів, як мінімум через спрощення порядку створення, реєстрації та провадження діяльності, створить для них цю можливість.