До 2022 року Росія була провідним постачальником природного газу до Європейського Союзу і забезпечувала значну частку європейського споживання. За підрахунками BBC, у 2021 році частка російського газу в європейському імпорті становила 45%.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року обсяги постачання російського газу до ЄС суттєво знизилися. У 2022 році Росія поставила до Європи приблизно 63,8 мільярда кубометрів газу.
У 2023 році обсяги постачання зменшилися ще більше, до 28,3 мільярда кубометрів, що на 55,6% менше порівняно з попереднім роком.
У 2024 році спостерігалося незначне зростання постачань до 32 мільярдів кубометрів, що все одно значно менше показників до 2022 року.
Таким чином, порівняно з періодом до 2022 року, коли Росія постачала до ЄС понад 150 мільярдів кубометрів газу на рік, обсяги постачання після 2022 року знизилися більш ніж у п’ять разів.
Попри значні виклики, пов’язані зі скороченням поставок російського газу, Європа змогла ефективно адаптувати свою енергетичну інфраструктуру. Газ надходить через трубопроводи з Норвегії, США, Азербайджану та інших постачальників, а також у вигляді скрапленого природного газу (СПГ). У країн Європи наразі є достатньо газу, щоб забезпечити споживачів в опалювальний сезон цієї зими.
«Якщо говорити про нинішню ситуацію, то зараз європейські споживачі можуть отримувати газ із різних джерел. І це як власний видобуток Європейського Союзу, так і, наприклад, видобуток у тій самій Британії. ЄС імпортує газ по трубопроводах, а також скраплений газ, на який припадає 40 і більше відсотків споживання. У Європі велика диверсифікованість маршрутів і постачання газу» – Геннадій Рябцев – експерт з питань енергетики.
За даними аналітичного центру Bruegel, 2024 Євросоюз імпортував 297,9 млрд кубометрів газу. Трійку найбільших постачальників газу до ЄС очолили:
- Норвегія — 93,3 млрд кубометрів (31,3% імпорту);
- Росія — 54,45 млрд кубометрів (18,3%);
- США — 51,3 млрд кубометрів (17,2%).
Попри успіхи в диверсифікації джерел газу, ЄС продовжує шукати довгострокові рішення для забезпечення газової стабільності. Все більше уваги привертають проєкти, які можуть забезпечити альтернативні маршрути для транспортування газу. Одним із таких стратегічно важливих рішень є відновлення проєкту газопроводу Катар-Туреччина.
Цей проєкт був заморожений в 2009 році через відмову Башара Асада надавати територію Сирії для цього проєкту. Тоді Асад намагався захистити інтереси Росії, яка була ключовим постачальником газу до Європи. Після падіння режиму Асада перспективи для запуску цього проєкту значно зросли.
Газопровід мав би забезпечити транспортування катарського газу через Саудівську Аравію, Йорданію, Сирію та Туреччину, а згодом — до Європи. У разі стабільності в Сирії цей маршрут може стати важливим альтернативним джерелом газу для ЄС. За словами дослідниці SETA Бюшри Зейнеп Оздемір, відновлення цього проєкту не зазнає політичних перешкод, якщо в Сирії буде встановлена стабільність. Однак є й певні труднощі, зокрема велика довжина газопроводу і високі витрати на його реалізацію. Ціни на газ на міжнародному ринку будуть ключовими для успішної реалізації цього проєкту, як зазначила Оздемір.
Втім, існують і певні виклики, зокрема питання щодо того, чи дозволить Саудівська Аравія пропустити трубопровід через свою територію.
«Проєкт газопроводу, який з’єднав би Катар із Туреччиною через Саудівську Аравію, є потенційно цікавим, але викликає чимало запитань. Саудівська Аравія історично перебувала в складних відносинах з Катаром, що поглибилося після блокади Катару у 2017 році. Не дивлячись на те, що на початку 2021 року відбулося примирення, довіра між країнами залишається низькою. Для реалізації проєкту потрібен новий рівень кооперації між цими державами, що може вимагати значних політичних поступок, наприклад, обмеження конкуренції між Саудівським і катарським ЗПГ на світових ринках.
Прокладення трубопроводу через Саудівську Аравію, Ірак чи Сирію несе в собі значні ризики через нестабільну безпекову ситуацію, зокрема в Сирії. Крім того, загальна вартість проєкту може сягати десятків мільярдів доларів, що потребує підтримки міжнародних інвесторів.
На мою думку, цей проект має потенціал, але для його реалізації потрібна злагоджена політична воля між усіма учасниками, а також гарантії безпеки з боку регіональних сил, наприклад, Туреччини.
Відмова від українського транзиту стане серйозним викликом для Європи, але не критичним. ЄС продовжить диверсифікацію поставок і розвиток зеленої енергетики, що дозволить поступово зменшувати залежність від будь-якого одного джерела енергії» – Борис Бондаренко, політичний консультант.
Сьогодні Європейський Союз активно працює над диверсифікацією своїх джерел енергопостачання, прагнучи зменшити залежність від Росії та інших великих постачальників. Газопровід Катар-Туреччина, як новий шлях постачання природного газу з Катару до ЄС через Сирію та Туреччину, стає реальністю завдяки змінам у геополітичній ситуації в регіоні. Хоча цей проєкт все ще стикається з певними труднощами, перспективи його реалізації можуть значно знизити ціни на газ і забезпечити Європі нові, стабільні джерела енергії.