Про Тимура Веклича
Тимур Веклич «Вермут» — штурмовик полку «Цунамі», об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють», який пройшов найгарячіші точки війни: Торецьк, Вовчанськ, Покровськ, Бахмут — десятки бойових виїздів, евакуація поранених під обстрілами, знищення ворожих ДРГ. Його побратими говорять про нього як про людину, яка прикриє тебе тілом без вагань.
Головне з інтервʼю:
Після закінчення школи Тимур пішов навчатися в ліцей на спеціальність кухар-бармен, це була його мрія працювати барменом десь біля моря, на вечірках, але згодом почалось повномасштабне вторгнення хлопець зрозумів, що просто сидіти вдома він не може:
«Мені вже доля підказувала що барменство це все таки не моє, коли я випустився з ліцею буквально через місяців 3-4 стався коронавірус, вже було важко знайти роботу…потім настало повномасштабне вторгнення я спочатку не хотів іти в армію, перша причина — я єдина дитина в сімʼї і мої батьки, мої сімʼя в цілому дуже переживають за мене…сидячи вдома, гортаючи стрічку новин: що коїться в Україні, що коїться на Сході, коли на Київ намагалися зайти. Читаючи ці всі новини, скільки загиблих, невинних жертв, скільки дітей загинуло, я не міг на це спокійно дивитися і все ж таки дуже важко але прийняв рішення прийти воювати…мене дуже совість ламала, що я вдома сиджу, тим паче я здоровий, сильний, виносливий молодий хлопець — я маю піти, це мій обовʼязок».
Спочатку Тимур хотів хоча б якось допомагати людям, навіть якщо не в лавах ЗСУ то в лавах Національної поліції, але згодом він натрапив на рекламу, що змінила його життя:
«В мене була ще думка піти працювати в поліцію, в патрульну поліцію, тому що спочатку хотів хоча б якось допомагати людям, хоч не воювати, щоб батькам було спокійніше, а десь там патрульна яка допомагає місцевим жителям. Але все ж таки зрозумів, що патрулька це всеодно не те, все ж таки в мене є сили, в мене є змога і я молодий, виносливий я маю піти воювати. В ЗСУ я чомусь не хотів, мені не подобались ніякі бригади, я дивився різні бригади, але мені чогось це не подобалось. Я хотів саме в поліцію і не памʼятаю де саме я побачив, якраз перед контрнаступом в 2023 році зʼявилась гвардія наступу до якої входили різні бригади від нацполу від нацгвардії і я якраз побачив оцю штурмову бригаду «Лють» від національної поліції і зрозумів це те куди мені треба йти…я чесно не памʼятаю де я побачив цю рекламу гвардії наступу, але я памʼятаю одне, що от коли я зрозумів що зʼявився підрозділ від національної поліції який буде виконувати бойові задачі то я зразу зрозумів, що це те, що мені потрібно».
Тимур став штурмовиком, він став бійцем якого ніщо не зупинить, він має неймовірну мотивацію та дисципліну, яка допомагає йому виконувати бойові завдання попри труднощі і навіть поранення.
« Я завжди знав, що буду воювати до кінця, скільки мені вистачить мого життя, навіть попри те що будуть якісь важкі поранення я до цього готовий, я максимально й надалі буду виконувати свої бойові задачі в якості штурмовика», — розповідає Тимур.
В боях під Харковом під час евакуації важкопораненого побратима Тимур отримав своє перше поранення, попри яке він все ж продовжив евакуацію своїх побратимів та зміг разом з ними потрапити на безпечну територію та евакуюватися:
«Моє перше серйозне поранення якраз було під Харковом, на Вовчанському напрямку, тоді якраз я виносив свого важкопораненого побратима, тоді осколок залетів під броню і пробив легеню, в нього був важкий пневмоторакс. Але ми надали йому допомогу, почали евакуацію, евакуація теж була дуже важка, тому що якраз була місцевість дуже сильні зарослі всяких кущів та дерев, наша дорога проходила через міст над річкою. Міст зрозуміло під постійним наглядом у ворога, постійно обстрілюється, тому було дуже важко перейти саме міст. Особливо коли ти несеш пораненого побратима. Там була така вирва, ми в неї засіли відпочити буквально на декілька хвилин і поруч прилітає міномет і мене зачіпає осколок. Він прилітає прямо в ногу. Я надав собі першу допомогу, наклав турнікет в першу чергу, бо я не знав що там чи масивка чи що це. Вже на автоматизмі, коли ти отримуєш якесь поранення краще накласти турнікет в першу чергу.
І потім я допоміг своєму важко пораненому побратиму, точніше допоміг побратиму, який допомагав нести важкопораненого побратима, він отримав більше осколків за мене, я допоміг йому накласти турнікет і допоміг дійти в безпечне місце і потім я ще взяв і доніс в безпечне місце важкопораненого побратима, який не міг іти. Потім я побачив, що моя рана не така серйозна, зняв турнікет, бо масивної кровотечі не було, буквально декілька крапель крові було, бо виходить що осколок залетів і запік рану. Тому я просто взяв промив водою ранку, обмотав бинтом і ми продовжували евакуацію».
За свої бойові завдання Тимур отримав численні нагороди: Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «Хрест хоробрих» у 2024 році, відомча заохочувальна відзнака МВС України — нагрудний знак «За відзнаку в службі» у 2024 році та нагрудний знак «Командира штурмової бригади «Лють» у 2024 році, «Вермут» розповів нам яке значення для нього мають ці медалі.
«Медалі мене не сильно мотивують чи дають зрозуміти, що я зробив щось велике — для мене це звичайні побрякушки, які щось про мене кажуть. Для мене найважливіше щоб був якийсь типу авторитет серед хлопців, щоб вони розуміли, що я не кину їх в важку годину, що я буду боротися з ними пліч-о-пліч якщо треба їх прикрию. Для мене важливо, щоб мої хлопці хотіли постійно бути зі мною поруч, щоб вони пишалися мною, щоб вони знали, що я з ними до кінця, що я щось зробив цінне — ось це мене більше мотивує».
У нашому інтервʼю Тимур розповів про початок своій шлях від бармена в до добровольця. Про вибір, якого не хотів, але не міг уникнути. Про гумор на війні, ритуали перед боєм, поранення та втрати — про те, що тримає найсильніше. Це не просто розмова. Це історія людини, яка вирішила бути на передовій — не заради медалей, а заради тих, хто поруч.