Декомунізація — це система заходів, покликана заборонити символи комуністичної ідеології в символічному та фізичному просторах України. Перші прояви цього процесу відбувалися після здобуття незалежності, а також у період президентства Віктора Ющенка. Однак системності він набув у 2015 році з ухваленням закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.
Документ передбачає заборону присвоювати географічним об’єктам такі назви:
- імена або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії;
- назви вищих органів влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури);
- імена осіб, що працювали у радянських органах державної безпеки;
- СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них;
- назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України.
Київ став лідером серед українських міст за кількістю перейменованих вулиць і площ ще упродовж 2022 року. Такі результати дослідження організації “Transparency International Ukraine”, яка вивчала процес дерусифікації та декомунізації в Україні. Починаючи з серпня 2022 року, у столиці перейменували 237 вулиць, проспектів та бульварів, чиї назви були пов’язані з країною-агресором чи радянським минулим.
Проте у багатьох містах та селах України досі залишаються радянські пам’ятники та меморіальні знаки, які потребують демонтажу або переосмислення. Особливо це стосується регіонів із сильним проросійським впливом, де такі об’єкти часто стають осередками пропаганди. До того ж у деяких громадах досі залишаються вулиці та села з назвами, пов’язаними з радянським минулим. Місцева влада іноді зволікає з перейменуванням через брак ініціативи або спротив населення.
Причини гальмування декомунізаційних процесів:
- Політична нестабільність:. Війна, зміна політичних курсів і влади часто призводить до заморожування або уповільнення процесів декомунізації. Різні політичні сили мають різне бачення щодо темпів і масштабів змін.
- Опір місцевих громад: Часто місцева влада або громади не підтримують перейменування об’єктів чи демонтаж пам’ятників через історичні або емоційні прив’язки до радянського минулого.
- Недостатнє фінансування: Вартість демонтажу пам’ятників, заміни вивісок і оновлення документів потребує значних фінансових витрат, які не завжди закладені в бюджетах місцевих органів влади.
- Відсутність правових механізмів: Деякі питання, як-от перейменування областей, упираються у конституційні обмеження.Також процес перейменування, демонтажу пам’ятників чи перетворення музеїв вимагає складних юридичних процедур, що затягує процес.
Перейменування Дніпропетровської області
Вже девʼять років як Верховна Рада згідно з законом про декомунізацію, перейменувала місто Дніпропетровськ на Дніпро. Утім, остаточно процес декомунізації на Дніпропетровщині не завершено. Досі залишається відкритим питання перейменування області. Для цього необхідно змінювати Конституцію України.
Процес перейменування області досить складний, адже вимагає внесення змін до Конституції України. Процедура така: по-перше, не менш ніж 150 депутатів або президент ініціюють законопроєкт; по-друге, документ має пройти перевірку Конституційного Суду України на відповідність статтям 157 і 158 Конституції. Після отримання схвального висновку Конституційного Суду, не менше ніж 226 депутатів мають проголосувати за внесення законопроекту до порядку денного, і тільки потім, під час наступного засідання, ухвалити його більшістю — не менше ніж у 300 голосів. І ще жодний законопроект про перейменування Дніпропетровської області не подолав цей довгий шлях.
2 квітня 24-го року Конституційний Суд України надав Висновок № 2-в/2019 у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення зміни до статті 133 Конституції України (щодо перейменування Дніпропетровської області) (реєстр. № 9310-1) вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Цим Висновком Конституційний Суд України визнав законопроект про внесення зміни до статті 133 Конституції України (щодо перейменування Дніпропетровської області) (далі – Законопроект) таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
У законопроекті запропоновано:
«1. У частині другій статті 133 Конституції України слово «Дніпропетровська» замінити словом «Січеславська».
2. Цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування».
Місто Дніпро було офіційно перейменоване у 2016 році в межах декомунізаційних процесів. Однак область досі має назву “Дніпропетровська”, що відсилає до радянського діяча Григорія Петровського. Основні причини затримки цього процесу:
- Конституційні обмеження: Перейменування області потребує внесення змін до Конституції України, що є складною і тривалою процедурою.
- Політична воля: Для ухвалення змін потрібна конституційна більшість у Верховній Раді, що є політично чутливим питанням.
- Дискусії щодо нової назви: Виникають суперечки щодо того, яку назву обрати. Обговорюються варіанти “Січеславська” та “Дніпровська” області, кожен із яких має своїх прихильників і противників.
Декомунізація в Україні залишається актуальною темою, оскільки процес очищення публічного простору від символів тоталітарного минулого ще не завершено. Незважаючи на значні досягнення, багато пам’ятників радянським діячам досі присутні в українських містах і селах. У цій статті розглянемо конкретні приклади, причини затримки їх демонтажу та перспективи подальшої декомунізації.
Невирішені питання декомунізації:
КМДА
У Києві на багатьох будинках можна зустріти заборонену законом символіку Радянського Союзу, але чи не найперше згадується оздоблення Київської міської державної адміністрації, адже саме Київрада відповідальна за декомунізацію в місті. Інформації про те, що демонтаж символіки має відбутися чи запланований, немає.
Станція метро “Театральна”
Раніше вона була “увінчана” бюстом Леніна й називалася “Ленінська”. Бюст зараз закритий зображенням театральної сцени, але у вестибюлі станції досі можна побачити велике комуністичне панно з написами російською накшталт “За коммунизм!”, “Да здравствует праздник всемирной армии труда”, “Советской власти — путь к коммунизму!”.
ВДНГ
На території Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ) у Києві досі зберігається радянська символіка. Це пов’язано з тим, що ВДНГ підпадає під винятки, передбачені законом про декомунізацію, який дозволяє збереження таких елементів у певних випадках
Керівництво ВДНГ зазначає, що вони є лише балансоутримувачами і не мають права без рішення держави змінювати архітектуру або прибирати елементи та символи, навіть якщо вони є елементами радянської пропаганди.
У 2015 році обговорювалася ідея створення на території ВДНГ Музею радянської окупації просто неба, що могло б стати способом переосмислення радянської спадщини без повного демонтажу символіки. Таким чином, наявність радянської символіки на ВДНГ обумовлена законодавчими винятками та відсутністю відповідних державних рішень щодо її демонтажу або переосмислення
Міст Патона
Міст Патона в Києві, відкритий у 1953 році, є пам’яткою архітектури, на якій досі зберігаються радянські зірки та інша символіка. Незважаючи на закон про декомунізацію, ці елементи залишаються на мосту через кілька причин:
- Статус пам’ятки архітектури: Міст Патона має статус пам’ятки, що ускладнює будь-які зміни без відповідних дозволів та процедур. Закон про культурну спадщину дозволяє лише реставрацію таких об’єктів, тобто відновлення в оригінальному вигляді, а не зміну їхніх елементів.
- Відповідальність за демонтаж: Київська міська державна адміністрація (КМДА) зазначає, що демонтажем радянської символіки з мосту має займатися Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України під час реставрації споруди.
- Плани реставрації: До повномасштабної війни планувалося реставрувати міст Патона до 2025 року, під час якої мали вирішити питання демонтажу радянської символіки. Однак через воєнні дії ці плани були відкладені.
У січні 2022 року на мосту Патона було проведено експериментальну заміну однієї з радянських зірок на барельєф Архангела Михаїла, покровителя Києва. Проте це рішення викликало дискусії щодо доцільності та якості виконання заміни.
Таким чином, наявність радянських зірок на мосту Патона обумовлена його статусом пам’ятки архітектури, необхідністю дотримання законодавчих процедур та відсутністю узгодженого плану реставрації, який би передбачав заміну або демонтаж цих символів.
Перспективи подальшої декомунізації
Для успішного завершення процесу декомунізації необхідно:
- Спрощення бюрократичних процедур: Законодавче спрощення процесу демонтажу радянських пам’ятників допоможе прискорити декомунізацію.
- Забезпечення фінансування: Виділення державних або грантових коштів на демонтаж та заміну пам’ятників сприятиме швидшому очищенню публічного простору.
- Просвітницька робота з громадськістю: Пояснення важливості декомунізації та її значення для національної ідентичності допоможе зменшити опір місцевих громад.
23 грудня 2024 року Верховна Рада України зробила ще один крок до декомунізації, підтримавши у першому читанні законопроект №12351 про перейменування більше сотні судів, чиї назви пов’язані із СРСР.
Дмитро Шевчук — філософ, культуролог, доктор філософських наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи НАУОА, висловив свою думку стосовно декомунізації в нашій країні:
“Реалізація декомунізації і деколонізації публічного простору мала відбутися уже давно. Це трохи дивно, коли в українських містах є назви вулиць чи інших місць, присвячені тим, хто нищив усе українське. Я пам’ятаю, як в Рівному на центральній площі прибирали пам’ятник Леніну, але пам’ятник Олеко Дундичу чи Валі Котик (комуністичним героям) лишилися (лише декілька років тому його забрали). Очевидно, що наявність в одному місті по сусідству вулиці Пушкіна чи Карла Маркса і вулиць, названих на честь героїв національно-визвольних змагань часів Другої світової війни вносило в соціальну уяву певну “дезорієнтацію”. Думаю, що українцям за роки незалежності не вистачало громадянської сміливості послідовно провести декомунізацію і деколонізацію, як це зробили наші сусіди в Центрально-Східній Європі (хоча й там є багато дискусій і питань, які з’являються до сьогодні). Додавалося також і те, що деякі політики спекулювали на питаннях історичної пам’яті. Сьогодні, коли наша країна стоїть перед екзистенційним викликом, який спричинений повномасштабною війною, розв’язаною росією, ми мусимо бути рішучими в тому, щоб провести декомунізацію та деколонізацію наших публічних просторів, а також виробити як на рівні держави, так і на рівні місцевих громад політику вшанування пам’яті про тих, хто віддав своє життя у цій несправедливій війні.”
У статті наведено лише декілька прикладів заходів декомунізації в Україні, які ще не відбулися, насправді їх залишається ще чимало. Наша країна вже багато років перебуває на шляху повної декомунізації, але війна вносить свої корективи в цей процес.
Для успішного завершення декомунізації в Україні необхідно активізувати діалог між владою і громадянами, посилити просвітницьку роботу та забезпечити належне фінансування. Важливим кроком стане вирішення питання перейменування Дніпропетровської області, що продемонструє готовність країни завершити цей важливий етап у формуванні національної ідентичності.
Декомунізація є не лише питанням символіки, а й фундаментальною зміною суспільних цінностей і історичної пам’яті. Завершення цього процесу стане запорукою подальшого розвитку України як демократичної та європейської держави.