«Потрібна стратегія пам’яті…. Пам’ять формує суспільство… Це ми робимо не для себе, а для майбутніх поколінь. Пам’ятування ми робимо не для загиблих людей, бо вони уже загинули. А робимо для тих, хто далі буде про це знати. Ми знаємо про це найкраще, бо ми є учасниками цих подій. Але потім буде купа людей, які вже не будуть пам’ятати це, як ми».
Це слова Ірини Цибух з позивним «Чека», української бойової медикині, добровольчого батальйону «Госпітальєри», що загинула 29 травня під час ротації на Харківському напрямку. Ірина приєдналася до “Госпітальєрів” ще у 2015-му – їздила на Донеччину та Луганщину. Але згодом повернулася до цивільного життя. Але на початку повномасштабного вторгнення вона знову долучилася до медичного добробату.
За словами її рідних, Чека завжди була натхненням і мотивацією для усіх своїх близьких та робила все, щоб про полеглих військових памʼятали. Ірина створила ГО «Вшануй», основною метою якої є переосмислення та персоналізація хвилини мовчання. Тому після смерті Чеки її друзі продовжили справу. Організація створила акцію «Стою за…» — присвячену загиблим захисникам і захисницям України, на яку люди приходять з портретами своїх рідних, друзів чи близьких, для того, аби вшанувати кожного з них.
«Ми повинні говорити про пам’ять не як про цифри, не як про 80, 100 тисяч загиблих, а про кожного Олександра, Івана, Дмитра, Олену і всіх тих, хто віддав своє життя за те, що я можу зараз тут стояти», — говорить нам Олена, яка в хвилину мовчання прийшла на акцію.
Такі акції проводяться щосереди та щосуботи у понад 10-ти містах України. Тисячі людей доєднуються до цієї ініціативи о 9-й годині ранку. 22 січня у центрі Києві, на Майдані Незалежності вкотре відбулася акція «Стою за..».
Дізнайтеся, що означає персоналізація хвилини мовчання для учасників у нашому сюжеті.