Відповідь криється і у згаданій у моїй попередній статті зверхності особистих інтересів над національними та окремо – в українському законодавстві.
Справа в тому, що за 34 роки Незалежності від совєтского союзу, в Україні сформована міцна, укорінена і та, що передається з покоління у покоління перевага особистих інтересів над національними. Так, це ті самі випадки, коли посадові особи, які мають владу та велика кількість деяких пересічних громадян у певних службових (робочих), або життєвих обставинах, не зважаючи на те, що їх дії опосередковано, чи безпосередньо вплинуть на якість та безпеку життя оточуючих, ставлять свої особисті інтереси над суспільними. І це першопричина, яка взаємовихована за роки політичних та економічних криз української держави та може викорінитися виключно за умови приходу до влади нового покоління українців, які так чи інакше постраждали від такого державного управління та «загальнонаціонального клімату» і не бажають такої долі своїм дітям.
Друга причина – це синергія Законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про правовий режим воєнного стану». Поєднання недоліків цих Законів та зазначеної у перших абзацах цієї статті першопричини і створило умови для максимальної економічної, політичної та морально-етичної віддаленості деяких місцевих громад (міст) від російсько-української війни, у якій росія прагне окупувати, або знищити всю Україну, яка як кістка в горлі російських громадян та їх лідера, не дає їм реалізовувати ідею «совеєтского союза 2.0», яку вони називають «рускім міром».
Закон України «Про місцеве самоврядування», який першочергово розроблявся з метою децентралізації влади та недопущення повторення «часів януковича» передбачає максимально можливе залишення податків у бюджетах громад і розпорядження ними виключно за рішенням місцевих рад. Так, це загальновідомий базис, яким не можна нехтувати та який я не ставлю під сумнів, але тут свою ключову роль відіграють Закон України «Про правовий режим воєнного стану» і Бюджетний кодекс України, якими не передбачено обов’язкові видатки з місцевих бюджетів до Сил оборони України, або, з метою зниження корупційних ризиків – хоча б до військових частин безпосередньо. І це доцільно. Адже десь не перекладена вкотре бруківка, чи не побудований дизайнерський пішохідний міст – це додаткові:
