У кінці 2024 року світова політика досягла піку структурного хаосу. Потім настав 2025 рік, а з ним – Дональд Трамп. Майже кожна важлива геополітична подія минулого року несла на собі безсумнівний відбиток нинішнього президента Сполучених Штатів Америки.
Послідовні раунди торговельних воїн, нескінченно повторювані та невдалі російсько-українські мирні переговори, приниження Ірану з боку Ізраїлю, укладення угоди в Газі, операція з викрадення президента Венесуели Ніколаса Мадуро та багато іншого.
Сам Трамп хвалиться, що поклав край восьми війнам. Однак, хоча кожен з цих епізодів має значну геополітичну вагу сам по собі, найважливіша зміна може полягати в іншому, а саме в розпаді так званого міцного партнерства між Європою та Сполученими Штатами. Нова стратегія національної безпеки США, найважливіший документ, що визначає американську зовнішню політику, відкрито про це заявляє.
У розділі, присвяченому Європі, адміністрація Трампа використовує найбільш відверто конфронтаційний тон, прямо ставлячи під сумнів політичну легітимність Європи, вказуючи на те, що вона називає антидемократичними процесами. Стратегія національної безпеки лише одна з багатьох ознак наростаючої руйнації дружніх стосунків, якщо не відвертої ворожості між США та Європою протягом останнього року.
Трамп заявляє, що йому набридло безкоштовне «катання» Європи і вимагає змін, одночасно очікуючи від неї «данини». Однак ця зміна траєкторії та кінець непорушного партнерства можуть створити прецедент, який підірве самі основи американської гегемонії.
Протягом десятиліть трансатлантичні відносини були симбіотичними і служили обом сторонам. Їх розпад загрожує не тільки Європі, яка раптово прокинулася в світі хижаків, але і самій системі, що лежить в основі американського глобального лідерства.
Ставити під сумнів ідеологічні основи та демократичну легітимність іншого центру влади є в геополітиці одним із найсерйозніших звинувачень, які можна висунути. І саме це зробили Сполучені Штати щодо Європейського Союзу. Само по собі, незалежно від того, чи має рацію Трамп, чи ні, це є непрямим актом ворожості.
Торговельні угоди можна обговорювати, політичні програми можуть суперечити одна одній, але ставити під сумнів самі основи, на яких базується весь європейський проект – це зовсім інша справа. Це питання, щодо яких право приймати рішення і формувати політику мають лише громадяни держав-членів ЄС.
Тим більше, що адміністрація Трампа не виявляє особливих вагань, коли йдеться про те, що він називає цивілізаційним знищенням таких країн, як російська федерація. Стратегія національної безпеки стала своєрідною кульмінацією численних суперечностей Трампа з Європою.
В основі лежали суперечки щодо мирного врегулювання в Україні, торгівельна війна, яку Трамп вів також проти Європи та неодноразові виклики згуртованості НАТО.
У сукупності ці події поступово поставили під великий знак питання майбутнє так званого міцного партнерства між Сполученими Штатами та Європою.
Звісно, між Європою та Сполученими Штатами немає кодифікованого союзу. По обидва боки Атлантики правлять різні еліти, які керуються різними інтересами. І все ж звичайні громадяни довгий час сприймали ці два економічні простори як майже єдине ціле, хоча б на рівні спільних цінностей.
Незалежно від того, чи ви гуляли вулицями Нью-Йорка, чи Парижа, Сіетла чи Варшави, ви рухалися в межах єдиної західної культурної сфери. Зараз це сприйняття піддається сумніву. Трамп і його адміністрація дійшли висновку, що попередні ліберальні американські еліти, а отже і саме американське суспільство, були експлуатовані європейцями.
Чому?
- Тому що саме американська військово-морська армада забезпечила глобалізовану систему, від якої виграла Європа, але м’якість Європи, на думку Трампа, завдала шкоди Сполученим Штатам.
- Тому що Європа не змогла створити Збройні сили, співмірні з її економічною вагою, і замість цього покладалася на американську військову потужність.
- Тому що Європа мала торговельний профіцит у відносинах зі Сполученими Штатами.
- Тому що Європа вважається частково відповідальною за реіндустріалізацію Америки, при цьому зберігаючи власну потужну промислову базу. Деякі з цих звинувачень мають під собою підстави. Зокрема, важко відкинути аргумент про те, що Європа хронічно нехтувала власною безпекою, покладаючись на Сполучені Штати.
Ця залежність могла навіть стати фактором, що сприяв, хоча й опосередковано, початку війни в Україні. Однак, на відміну від того, як це подає Дональд Трамп, трансатлантичні відносини були набагато більш симбіотичними, ніж це стверджує 47-й президент Сполучених Штатів. І що найважливіше, вони були вигідними для обох сторін.
Почнемо з основ. Якби Європа дійсно експлуатувала Сполучені Штати, це мало б відобразитися в даних. Але цифри свідчать про інше.
У 2010 році частки Європи та Америки у світовому ВВП були надзвичайно схожими. З того часу їхні траєкторії різко розійшлися. Частка Європи значно зменшилася, тоді як частка Сполучених Штатів зросла. Номінальний ВВП на душу населення також був порівнянним ще у 2008 році.
Сьогодні середній американець на 50-100% багатший за середнього західноєвропейського європейця. Ця різниця залишається помітною навіть після коригування на паритет купівельної спроможності.
ВВП далеко не ідеальний показник, але немає кращого агрегованого показника поточного рівня розвитку країни. Тому твердження, що Сполучені Штати експлуатуються, є далеко неоднозначним. Воно може бути справедливим у порівнянні з Китаєм, чия потужність дійсно значно зросла в рамках правил і норм світу, сформованого ліберальними американськими елітами. Але підйом Китаю набагато більше завдячує рішенням, прийнятим у Вашингтоні та Кремнієвій долині, ніж будь-яким подіям в Європі. Отже, націлюючись на Європу, прагнучи чогось кращого, Трамп ризикує втратити те, що вже працює.
Для американського бізнесу, справжньої основи влади Вашингтона, Європа функціонує як мультиплікатор сили. Підтримання цих відносин загрожує послабленням не тільки Європи, але й самої системи, яка забезпечує американську міць. Європа – великий переможець промислової революції, яка зробила автомобіль масовим продуктом, непідсвідомо вирішила не брати участь в інтернет-революції, за винятком лише кількох випадків. Можна запитати, чому?
Адже Європа боролася і в значній мірі перемогла в автомобільній галузі та в багатьох інших промислових сферах. Цей успіх сам по собі є частиною пояснення. Саме тому, що Європа вже була сильною і їй було легше дотримуватися того, що вона знала. Не було відчуття терміновості, не було необхідності піднімати рукавичку. Європа не відчувала екзистенційної потреби вступати в нову революцію і по суті прийняла те, що вона буде майже повністю анексована американцями.
На перший погляд, це може здатися дивним. Будь-яка серйозна незалежна держава прагне автономії і власних брендів у сфері нових технологій. Варто нагадати, що в 80-х і на початку 90-х сукупний ВВП Західної Європи номінально перевищував ВВП США. Однак загадка зникає, коли ми звертаємо увагу на простий факт. Європейці не мали проблем з американським програмним забезпеченням, тому що не відчували загрози з боку Америки. Америка розглядалася як єдиний простір спільних цінностей і спільних цілей.
Коли Facebook знищив Skyрe у Франції, або коли Messenger витіснив європейські месенджери з Німеччини разом із десятками менших місцевих компаній по всій Європі це було широко прийнято як природний хід подій.
Лише коли з’являється навіть слабке ідеологічне занепокоєння, виникає потреба через національну політику або мобілізацію підприємців створити незалежний внутрішній сектор. У контексті конкуренції зі Сполученими Штатами цей імпульс був на той час абсолютно чужим для Європи.
На відміну від цього, Китай ніколи не стикався з такими ваганнями. Не було жодних дебатів щодо того, чи створювати і підтримувати внутрішні платформи, включаючи власний закритий інтернет. Так, Temu, AliBaba, WeeChat захопили китайський ринок. Тим часом Європа прийняла Mac, Windows, а потім Facebook і YouTube, не чинячи опор у цій формі технологічної колонізації. Коли європейські конкуренти падали, континент не заперечував. Сьогодні Європа дихає американськими великими технологіями, як повітрям Google X, Windows, Facebook, Mac, Instagram, GPT. Американські великі технології вважають це природним порядком речей за негласним припущенням, що Європа належить нам.
Однак політика епохи Трампа вперше за десятиліття створює стимули для того, щоб кинути виклик цій парадигмі. Раніше відсутня слабка занепокоєність з’явилася спонукаючи до роздумів про статус кво. Скептики скажуть: “Я не можу уявити, щоб млява Європа створила новий Google або і вони мають рацію.
Американські гіганти IT настільки повністю монополізували ринок і привчили людей до своєї повсюдності, що різка зміна є нереалістичною. Однак, якщо враховувати кілька ключових факторів, стає зрозуміло, чому Дональд Трамп може нашкодити своїй курочці, що несе золоті яйця.
Споживачі, як правило, опираються змінам, але є одне виключення: зміни засновані на цінностях. Дехто з вас готовий купувати вітчизняні товари, навіть якщо вони коштують на 10% дорожче. Інші відмовляються купувати китайські автомобілі, навіть якщо вони на 30% дешевші, через політику Пекіна та світовий порядок, сформований комуністичною партією Китаю. Дотепер такі міркування рідко застосовувалися до Сполучених Штатів. Трамп і його оточення змінюють це, і перші ознаки цього вже помітні. Продажі американського Тесла в Європі бурхливо зростали доти, доки його засновник Ілон Маск не почав поводитися все більш непередбачувано. Його ворожі висловлювання на адресу Європи та України, а також жести, які деякі інтерпретували як загравання з фашистською символікою, стали поворотним моментом. З того моменту продажі американського виробника почали стабільно знижуватися.
Так, це збіглося з виходом китайських електромобілів на ринок ЄС, але зміна була занадто різкою, щоб її можна було пояснити лише цим фактором. Вільний ринок одразу відчув можливість. З’явилися навіть наклейки з написом: «Я купив це до того, як Ілон збожеволів».
Поточна траєкторія політики епохи Трампа становить подібний ризик для американських гігантів технологій і не тільки. Колективно ці компанії можуть незабаром опинитися під новим попередженням.
«Я користувався цим до того, як американці повернулися проти нас»
Європейські підприємці, можливо, відчувають цю можливість. І ставки величезні. На кону стоять мільярди, якщо не трильйони євро. Звичайно, це буде нелегко, але з точки зору програмного забезпечення, особливо соціальних медіаплатформ, бар’єри для копіювання відносно низькі. Більш складним завданням є переконати мільйони користувачів перейти на нові платформи.
Однак, коли основні цінності ставляться під сумнів, відкривається вікно можливостей. Однак з самого початку будь-які такі зусилля повинні будуть подолати національну фрагментацію Європи і свідомо позиціонувати себе як європейський бренд. Можна уявити, наприклад, структуру стартового капіталу рівномірно розподілено по 20% між підприємцями з Німеччини, Франції, Італії, Польщі та Іспанії. Сукупне населення цих країн перевищує населення Сполучених Штатів.
Брюссель також прагне допомогти зламати монополію американських гігантів у сфері технологій. Вже деякий час ЄС накладає значні штрафи на американські компанії за недотримання європейських стандартів. У вересні Google було оштрафовано на 3 млрд євро за надання переваги власним послугам у результатах пошуку. Ці штрафи пов’язані з недотриманням великими технологічними компаніями нормативних актів ЄС. Першим з них є закон про цифрові ринки DMA, який серед іншого вимагає взаємодій між службами обміну повідомленнями, обмежує об’єднання власних послуг і забороняє так зване самопреференціювання. Саме за це Google і було оштрафовано. Другий – це Закон про цифрові послуги DSA, який вимагає від платформ розкривати логіку своїх систем рекомендації, проходити алгоритмічні аудити, швидко видаляти незаконний контент і брати на себе відповідальність за поширення дезінформації.
У сукупності ці норми означають, що європейський ринок не повинен залишатися закритим. Навпаки, Брюссель і окремі держави і члени можуть активно підтримувати органічне зростання нових платформ. Деякі норми ЄС безмнівно є проблематичними, але інші слугують необхідним і давно очікуваним механізмом контролю над великими технологічними компаніями. Тепер давайте порівняємо це з іншою реальністю, надзвичайно високими, обумовленими ажіотажем оцінками акцій американських гігантів технологічної галузі, які досягли межі завдяки шуму штучного інтелекту.
Якщо ці компанії не тільки не зможуть запропонувати технології штучного інтелекту, які можна швидко монетизувати, але й почнуть відчувати тиск з боку нової, з необхідності європейської екосистеми програмного забезпечення, їхня оцінка може зазнати серйозного тиску. А разом з ними економіка США та її більш широка владна база. Цей ризик стає ще більш очевидним, якщо врахувати, що приблизно 50% іноземних інвесторів на американському фондовому ринку європейці. Це становить сегмент вартістю понад 18 трилн доларів станом на кінець 2024, коли загальна вартість американського ринку акції оцінювалася приблизно в 60 трилн доларів.
Іншими словами, Європа фактично володіє близько 15% всього американського фондового ринку. Отже, європейці є після самих американців найважливішими акціонерами технологічної та фінансової могутності Америки. Частково саме з цієї причини стратегія національної безпеки тонко нагадує Європі про необхідність відкрити європейські ринки для американських товарів і послуг та забезпечити справедливе ставлення до американських працівників і підприємств.
Давайте також згадаємо, що хоча США загалом мають торговельний дефіцит з Європою, вони мають профіцит торгівлі послугами на суму майже 100 млрд доларів. Більше того, завдяки креативним методам бухгалтерського обліку американських транснаціональних корпорацій, європейські штаб-квартири яких часто розташовані в Ірландії, значна частина зареєстрованого експорту послуг Європи до США не є справжньою доданою вартістю, а є простим переказом капіталу.
У звіті Європейського центрального банку ми читаємо, що дані про торгівлю послугами між ЄС і США містять значну частку так званих витрат на інтелектуальну власність та інших внутрішньофірмових послуг в американських транснаціональних корпораціях, які в основному проходять через Ірландію.
Це означає, що статистичний дефіцит послуг ЄС по відношенню до США є заниженим, оскільки значна частина цих потоків не відображає реальний експорт європейських послуг, а є перенесенням прибутку та ліцензійними платежами назад до США.
Простіше кажучи, коли Google США виставляє рахунки Ірландії за використання власної інтелектуальної власності, це відображається в статистиці як експорт послуг, хоча насправді це просто переказ капіталу. Як результат, поточний дефіцит послуг у розмірі 90 млрд доларів слід розглядати як нижню межу.
Справжня цифра, ймовірно,є вищою. За оцінками ЄЦБ, дефіцит Європи може наблизитися до 160 млрд євро до кінця 2025 року. Отже, це гра з високими ставками, в якій на кону стоять величезні суми. І перевернувши одразу багато столів, Дональд Трамп може перевернути і цей.
Сам факт пробудження Європи не означає, що вона раптово подолає національні розбіжності або швидко позбудиться залежності від американських гігантів IT-індустрії, але поява навіть потенційної мотивації використовувати європейські або просто не американські продукти сама по собі є прецедентом.
Французькі та німецькі компанії мають найкращі можливості скористатися такою зміною. Французька компанія Mistral AI безпосередньо конкурує з Chat GPT і Gemini. OVH Cloud і Nextcloud пропонують альтернативи AWS від Amazon і Aure від Microsoft. Проте, щоб створити справжнє уявлення про європейський продукт, необхідні основи власності, про які йшлося раніше, особливо для нових стартапів.
Саме це може забезпечити реальний масштаб і справжню європейську ідентичність, а не вузьконаціональну. І цей розрив між Америкою та Європою може поширитися далеко за межі великих технологічних компаній, впливаючи практично на всі сфери співпраці та торгівлі. Європа є основним замовником американської оборонної промисловості, асиметрія, яка не працює в зворотньому напрямку.
Так, Європа залишається глибоко інтегрованою в оборонні технології США. Але якщо напруженість і суперництво продовжуватимуть посилюватися, замовлення будуть скорочуватися. Практично Європа здатна самостійно замовляти та виробляти більшість продуктів, які зараз постачаються Сполученими Штатами. Все це створює ризик більш широкого опору. Трамп або наступники MAGA можуть спробувати застосувати тиск і примус, щоб зберегти преференційне становище Америки в Європі. Але, як це часто буває з силовими підходами, результат може бути більш згубним, ніж корисним.
У результаті пророцтва, що саме реалізується, трансатлантичні відносини можуть продовжувати погіршуватися на шкоду обом сторонам. І саме тут на перший план виходить основна теза цієї статті, висловлена на самому початку. Надто висміяні, наївні, ліберальні американські еліти робили менше галасу, але набагато краще розуміли симбіотичні відносини між Європою та Сполученими Штатами. Відносини, в яких, якщо хтось і був обдурений, то це була Європа.
Сполучені Штати захищали Європу не з доброї волі, а з холодного економічного розрахунку. Європа функціонувала як продовження американської економічної могутності, і європейці самі не заперечували цього. Той факт, що Вашингтон мав у своєму розпорядженні всі жорсткі інструменти влади, перетворювався на здатність діяти і приймати рішення, що цілком влаштовувало роздроблену Європу.
Застосовуючи жорсткі заходи проти Європи, Трамп поклав кінець цій симбіозі. Європа вже починає запитувати, як у багатьох сферах вона може почати відокремлюватися від Сполучених Штатів. Саме цей факт свідчить про провал політики Трампа. У короткостроковій перспективі частина спостерігачів за цими подіями здивується з такого прояву американської сили. Але справжня влада і здатність діяти часто невидимі. Їх не потрібно виставляти на показ. Так само як справді розумні люди не ходять і не афішують свій IQ.
Потік звинувачень Трампа і його готовність зруйнувати довіру, ретельно вибудовану протягом десятиліть, є одноразовим явищем. Більше того, Трамп використовує резерв сили, створений тими самими ліберальними елітами, яких він зневажає. Саме вони побудували домінування долара США. Саме вони зробили Сполучені Штати кінцевим пунктом призначення для глобальних надлишків капіталу. І саме вони створили унікальну екосистему, сприятливу для розвитку технологій, що кидають виклик існуючому порядку.
Карта, яку зіграли раз, втрачає свою силу.