Останні заяви про припинення військової допомоги Україні та припущення, що США можуть виставити Україні рахунки за вже надану підтримку, викликають логічне запитання: а що ж Сполучені Штати винні Україні? Якщо розглядати ситуацію в історичному, економічному та військовому контексті, то баланс вигод і втрат виглядає далеко не на користь Америки. Давайте розберемося детальніше.
Втрата ядерного потенціалу: стратегічний програш України
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за величиною ядерний арсенал у світі. Це понад 1700 ядерних боєголовок, стратегічні бомбардувальники Ту-160, Ту-22М, а також міжконтинентальні балістичні ракети Р-36М, здатні досягати території США. Вартість цього арсеналу, за різними оцінками, сягала сотень мільярдів або навіть трильйона доларів.
Вашингтонські угоди (1992-1993): ядерне роззброєння та безпекові гарантії
Після розпаду СРСР Україна володіла третім за величиною ядерним арсеналом у світі, що складався з понад 1700 ядерних боєголовок, 187 міжконтинентальних балістичних ракет Р-36М («Сатана»), а також стратегічних бомбардувальників Ту-160 і Ту-22М. Це робило Україну потенційно однією з найпотужніших ядерних держав.
У 1992 році між Україною, США та Росією розпочалися переговори щодо майбутнього цього арсеналу. У результаті було підписано низку Вашингтонських угод (1992-1993), які закріплювали намір України позбутися ядерної зброї в обмін на економічну підтримку та гарантії безпеки.
Основні положення угод:
- Україна погоджувалася передати ядерні боєголовки Росії для їхнього демонтажу.
- США та Росія гарантували безпеку України (хоча це не було затверджено так, як у Будапештському меморандумі 1994 року).
- Україна отримувала компенсацію у вигляді ядерного палива для атомних електростанцій.
Наслідки:
- Україна втратила можливість бути ядерною державою та гарантувати власну безпеку.
- США отримали стратегічну вигоду – знищення потенційної ядерної загрози без жодних бойових дій.
- Росія стала єдиним правонаступником ядерного потенціалу СРСР, що посилило її геополітичний вплив.
У 1994 році Україна підписала Будапештський меморандум, відмовившись від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великої Британії та Росії. Фактично, Україна добровільно позбулася одного з найпотужніших стримуючих факторів, а Захід, зокрема США, отримав стратегічну вигоду — знищення ядерної загрози без жодного пострілу.
Наслідки Будапештського меморандуму:
Що отримав Захід?
- Ліквідацію третього за величиною ядерного арсеналу у світі.
- Зниження ядерної загрози без військових втручань.
- Посилення контролю над нерозповсюдженням ядерної зброї.
Що втратила Україна?
- Ядерне стримування, яке могло запобігти агресії з боку Росії.
- Реальні механізми безпеки, оскільки документ не містив чітких зобов’язань щодо військової допомоги.
- Геополітичну самостійність, ставши залежною від обіцянок інших держав.
Чому меморандум виявився не дієвим?
- Не передбачав механізму примусу до виконання – не було санкцій чи наслідків за його порушення.
- Був лише політичною декларацією, а не юридично зобов’язуючим договором.
- Росія порушила всі положення, анексувавши Крим у 2014 році та розпочавши повномасштабне вторгнення у 2022 році.
- Західні країни не виконали своїх зобов’язань, обмежившись дипломатичною підтримкою та санкціями проти РФ.
Будапештський меморандум показав, що без жорстких юридичних гарантій та військових механізмів безпеки міжнародні обіцянки можуть виявитися марними.
Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО (1997): політична підтримка без реальних гарантій
У 1997 році НАТО та Україна підписали Хартію про особливе партнерство, яка мала зміцнити зв’язки між Києвом і Альянсом.
Ключові моменти Хартії:
- НАТО визнавало Україну важливим партнером у регіоні.
- Україні обіцяли політичну підтримку у сфері безпеки.
- Було створено Комісію «Україна – НАТО» для координації співпраці.
Однак у Хартії не було зобов’язань щодо військового захисту України. На відміну від статті 5 НАТО («колективна оборона»), цей документ лише декларував партнерство, але не гарантував конкретних механізмів захисту у разі загрози.
Наслідки:
- Україна не отримала реальних гарантій безпеки, хоча зробила крок до євроатлантичної інтеграції.
- Росія сприйняла це як загрозу та активізувала тиск на Україну, зокрема щодо базування Чорноморського флоту в Криму.
Чи могла Україна реально зберегти ядерний арсенал без належної інфраструктури, фінансів і політичного тиску з боку великих держав?
Микола Волківський — політолог-міжнародник, Президент Женевського центру дипломатії та вирішення конфліктів (GCDCR). Поділився з нами своїми думками стосовно цієї теми:
«Будапештський меморандум про гарантії безпеки (1994) був знаковою угодою, в якій Україна погодилася відмовитися від своєї ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великої Британії та Росії. Меморандум підтвердив зобов’язання поважати суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України. Однак йому бракувало юридично обов’язкових механізмів виконання.
Рішення України про денуклеаризацію мало історичні прецеденти та потенційні альтернативи, взяті з випадків, коли країни або зберігали ядерну зброю, або відмовлялися від неї, або вдавалися до альтернативних заходів безпеки щодо неї.
Умовне роззброєння з посиленими гарантіями безпеки (за прикладом Західної Німеччини і Південної Кореї) Західна Німеччина і Південна Корея обидві країни покладалися на сильні пакти безпеки зі США, а не на розробку власної ядерної зброї.
Україна значною мірою залежала від західної фінансової допомоги, яка була б поставлена під загрозу, якби вона не відповідала очікуванням міжнародного співтовариства у сфері роззброєння.
Як свідчать нещодавно оприлюднені архівні матеріали, США та Росія здійснювали значний тиск на Україну, щоб вона відмовилася від ядерної зброї, попри ризик майбутньої агресії з боку Москви. Deceit, Dread, and Disbelief: The Story of How Ukraine Lost Its Nuclear Arsenal – The National Interest.
Ці документи показують, що американські офіційні особи шантажували українське керівництво, пропонуючи туманні «гарантії безпеки», які виявилися неефективними під час російської агресії у 2014 році та повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Варто зазначити, що Україна мала технічні можливості для управління своїм ядерним арсеналом, і навіть одна ядерна ракета могла б стати стримуючим фактором проти потенційної агресії. Однак міжнародний тиск та обіцянки гарантій безпеки призвели до того, що Україна погодилася на роззброєння.
Уроки цієї історії підкреслюють важливість реальних, а не декларативних гарантій безпеки для країн, які відмовляються від стратегічних озброєнь. Україна, відмовившись від ядерного арсеналу в обмін на обіцянки, опинилася без належного захисту перед обличчям агресії. Це свідчить про необхідність більш ґрунтовного підходу до питань національної безпеки та міжнародних гарантій.
План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) або формальний військовий союз зі США в обмін на денуклеаризацію міг би забезпечити Україні сильніше стримування. Однак небажання Заходу провокувати Росію в 1990-х роках означало, що членство в НАТО не було запропоновано. Також спільний доступ до ядерної зброї або розширене стримування (подібно до програми НАТО зі спільного використання ядерної зброї)
Ядерне роззброєння України не було неминучим, але його альтернативи були обмежені економічними реаліями, дипломатичним тиском і технічними обмеженнями. Якби Україна отримала членство в НАТО або офіційний оборонний пакт з США в 1994 році, вона могла б мати сильніший захист від майбутніх загроз. Однак нерішучість і геополітична обережність Заходу дозволили РФ цим скористатися».
Енергетична та економічна вигода США
Україна десятиліттями була ключовим транзитним маршрутом для російського газу в Європу, що забезпечувало стабільність енергетичного ринку й приносило економічну вигоду західним країнам. Окрім цього, американські корпорації отримали доступ до українських ресурсів, таких як титан, літій, зерно та інші стратегічно важливі матеріали.
Фактично, Захід скористався відкритістю української економіки для розвитку власних інтересів, тоді як сама Україна отримала значно менше вигоди від таких угод.
Геополітична вигода для США
Україна відіграє роль буфера між НАТО та Росією, фактично стримуючи російську агресію. Після 2014 року українська армія стала фактичним щитом для Європи, не дозволяючи Росії просуватися далі на Захід.
Крім того, Україна стала полігоном для випробування західної зброї, військових технологій та стратегій. США та НАТО отримують безцінний бойовий досвід, витрачаючи значно менше ресурсів, ніж у разі відкритого конфлікту з Росією.
Чим США «розрахувалися» з Україною?
З 2022 року США надали Україні понад 46 мільярдів доларів військової допомоги, а загалом фінансова та військова підтримка перевищує 100 мільярдів доларів. Значна частина цих коштів залишається в американській економіці, оскільки Україна закуповує зброю та техніку у США.
За даними Пентагону, з квітня 2024 року США відправили Україні:
- 83% обіцяних боєприпасів,
- 67% обіцяних засобів протиповітряної оборони,
- 60% вогневих можливостей.
Чи справедливий баланс?
Якщо підсумувати, США отримали від України значно більше, ніж надали:
- Втрата ядерного потенціалу, вартістю сотні мільярдів або навіть трильйони доларів.
- Стратегічна вигода від ліквідації українських ракет, які могли завдати ударів по США.
- Економічний зиск через доступ до ресурсів і контроль енергетичних маршрутів.
- Геополітична перевага завдяки Україні як буферу проти російської агресії.
Микола Волківський поділився з нашою редакцією своїми припущеннями щодо наслідків припинення військової допомоги від США:
«Безпосередні наслідки призупинення допомоги є серйозними для українських збройних сил, зокрема через втрату ключових систем озброєння: Україна значною мірою залежить від ПЗРК HIMARS, ракет дальнього радіусу дії, систем протиповітряної оборони та артилерійських снарядів, що постачаються США. Їхнє націлювання залежить від даних американської розвідки та американських супутників GPS.
У свою чергу зараз Французький супутниковий оператор Eutelsat почав обговорювати з урядами європейських країн надання додаткового зв’язку для України. Власник OneWeb заявив, що може швидко розгорнути обладнання для критичної інфраструктури та військових потреб України. Інвестори вважають, що французький оператор дійсно може замінити зв’язок Starlink тим самим зменшивши залежність України та й Європи від США.
Збройні сили України значною мірою покладаються на Starlink у своїх операціях, однак вони почали сумніватися в стабільності цього зв’язку після припинення військової допомоги з боку США. Йдеться про використання комбінації її супутникових угруповань OneWeb і Geo, які розташовуються на висоті 1200 км і 35 000 км над Землею відповідно. Обидві системи здатні забезпечити зв’язок для українських безпілотників, які завдають серйозної шкоди російським військам. Але супутниковий зв’язок Маска має понад 7000 супутників на орбіті, тоді як OneWeb – менш як 700. До того ж термінали OneWeb, орієнтовані на бізнес і урядові установи, габаритніші і менш мобільні.
На мою думку зараз в наслідок рішень останніх Самітів та зустрічей на найвищому рівні відсоток допомоги від ЄС буде зростати. Відновлення військової допомоги Україні з боку США залежить від залучення України до мирних зусиль із США та ширшого геополітичного ландшафту. Постійні дипломатичні зусилля та міжнародна підтримка мають вирішальне значення для подолання цієї складної ситуації. Найважливіше вчасно знову почати отримувати військову допомогу із боку США не розриваючи критично ланцюжок логістичних поставок».
Якщо розглядати баланс вигод і втрат, Україна відмовилася від стратегічного потенціалу, який коштував сотні мільярдів або навіть трильйони доларів. США отримали значні переваги у сфері безпеки, економіки та геополітики.
Фактично, Україна своєю геополітичною позицією та ресурсами зробила Захід більш захищеним, але гарантії безпеки, які надавалися, не були виконані в повному обсязі.
Враховуючи ці фактори, розмова про «борги» має двосторонній характер. Україна має повне право вимагати компенсації за свою роль у світовій безпеці та економіці. США виграли набагато більше, ніж вони вклали, і тепер саме час погасити цей історичний борг.