Великдень — одне з найважливіших свят в українській культурі, яке об’єднує в собі християнські цінності, давньослов’янські вірування та неповторні народні традиції. Це свято символізує перемогу життя над смертю, світла над темрявою, весни над зимою. З покоління в покоління українці зберігали, примножували й переосмислювали великодні звичаї, творячи особливу атмосферу духовності, родинного тепла й єдності.
Писанка
Основний атрибут Великодня — це звісно ж писанка. Українська писанка — не просто розмальоване яйце. Це код, що містить закодовані побажання. Писанкарство — прадавнє українське мистецтво, що бере початок ще з дохристиянських часів. Розпис яєць уособлює відродження життя, сонце та прихід весни. Писанка стала не тільки символом Великодня, але й об’єктом національної гордості українців. Вона захоплює своєю красою та розмаїттям орнаментів.
Мистецтво писанкарства в Україні має надзвичайно давнє коріння, що сягає ще дохристиянських часів. У давнину яйце вважалося символом зародження життя, відродження природи й всесвіту, тому його наділяли магічними властивостями. Наші предки-язичники вірили, що розписане яйце здатне захищати від зла, приносити добробут, здоров’я та гармонію. Його дарували на свята, клали в оселю для захисту, ховали в полі — щоб був добрий урожай.
Після прийняття християнства в 988 році писанка отримала нове, глибше значення, але її символізм не зник, а органічно поєднався з новими релігійними уявленнями. Вона стала символом Христового воскресіння, вічного життя, перемоги добра над злом. Відтоді писанка міцно увійшла в традиції святкування Великодня.
З покоління в покоління жінки та дівчата передавали секрети розпису, символіку орнаментів і техніки виготовлення писанок. Кожен регіон виробив свої стилістичні особливості, але незмінною залишалась ідея: писанка — це не просто прикраса, а сакральний оберіг, наповнений глибоким змістом і любов’ю до життя.
У мистецтві розпису яєць особливе змістове значення відіграє колір. При цьому треба розуміти, що кольори писанки «розповідають» про різні, часом протилежні, сторони життя в розумінні наших предків, і можуть бути прочитані тільки в складному поєднанні один з одним. Тлумачення такого складного поєднання кольору і символічних знаків на писанках досі є предметом етнографічних досліджень.
Поговоримо про поєднання кольорів на писанці, що створює гармонійний малюнок, який несе певний посил, де кожен колір має своє особливе значення:
Писанки за регіонами
Орнаменти, які використовуються в писанкарстві, також мають глибоке символічне значення. Деякі орнаменти мають регіональні особливості — у різних областях України розроблялися свої характерні візерунки. Для знавців одного погляду на писанку достатньо, щоб сказати в якій області її було виготовлено та що саме хотів сказати автор писанки, адже деякі з писанок розповідали цілі історії про життя людини чи цілої родини.
Отже, зануримось глибше у світ української писанки та розглянемо, чим саме вирізняється орнаментальне мистецтво різних регіонів. Кожна область має свою унікальну стилістику, техніку нанесення візерунку та набір символів, які передають ментальність, традиції й навіть світогляд місцевих мешканців. Далі розповімо про особливості розпису писанок у різних куточках України — від суворих геометричних мотивів Поділля до витончених рослинних орнаментів Гуцульщини:
Лемківщина. Тут поширеними були одно- та двоколірні писанки: червоні, жовті, помаранчеві, зелені, блакитні та білі (чорний колір майже не зустрічався). На великодніх писанках лемки зображали сонце, зорі, хрести та троянди (ружі).
На писанках Бойківщини нараховувалось до 100 варіацій малюнків: зірки, кривульки, тричверті, спіралі тощо. Кожен символ ніс своє значення. Наприклад, арійський символ сонця (свастика) був побажанням довголіття та щастя, кривульки та спіралі – символізували «нитку життя (долі), життєвий шлях» та вічність руху сонця.
Писанки Гуцульщини вважались найінформативнішими – на них можна було прочитати цілу історію про життя людини. Початково гуцульські писанки мали жовтогаряче забарвлення, пізніше на них з’явились й інші кольори: блакитний, червоний, рожевий та фіолетовий. Кожен колір мав символічне значення: чорний – земля, червоний – життя, сила, здоров’я та кохання, білий – чистота та святість, жовтий – колір сонця та достатку, зелений – весна та пробудження природи від зимового сну. Серед візерунків на гуцульських писанках зустрічаються хрест (символ Бога), трикутник (подружня пара), драбинка (символ прагнення до вищого), дерево (древо життя, древо роду), а також тваринні та рослинні мотиви: дубові листочки (сила), колоски (достаток, гарний врожай), пташки. Гуцульські писанки вирізняються тонкістю, ніжністю та мініатюрністю
Космацькі писанки є більш барвистим різновидом гуцульських писанок. Традиційно на них зображали геометричні візерунки, які поєднувались з деревом життя (гілочкою з птахами), гуцульською хатою, кониками, метеликами, рибками тощо. Зустрічаються на них і квіти-ружі.
Покутські писанки мають зелене, синє, червоне, коричневе або жовте тло, на яке нанесено великий малюнок з рослинними мотивами та ліній, які ділять писанку навпіл або на більше дрібних частин. Характерною ознакою цих писанок є яскраві контрастні плями на всій площині яйця.
На Буковині популярними були геометричні малюнки досить великого розміру. Серед орнаментів зустрічались смужки, розети, які розміщувались на темно-червоному або чорному тлі.
Прикарпатські писанки мають жовте, помаранчеве та чорне забарвлення. На писанках зображають церкви з хрестами, свастику та розп’яття зі схематично зображеною людиною.
Сокальські писанки вирізняються деталізованими переважно рослинними мотивами, нанесеними на червоне, чорне, темно-зелене чи бузкове тло (інколи малюнки наносять і на нефарбовані яйця). Серед популярних орнаментів: дубове листя, гачкові хрести, решітки, сонечка, вітрячки, метелики тощо.
На Поділлі поширені писанки темних кольорів: чорного, фіолетового та коричневого. Візерунки також мають неяскраве забарвлення: чорного, червоного та білого кольору (інколи зустрічається жовтий та зелений). Серед орнаментів геометричні, рослинні та тваринні мотиви: дубове листя, курячі лапки, черепашки тощо. На писанках-подарунках малювати візерунки-побажання. Наприклад, для дітей зображали квіточки та метеликів, для хліборобів – колоски, як символ гарного врожаю.
У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок було поєднання синього та зеленого, червоного та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів. Орнаменти найчастіше були геометричні та рослинні.
На Наддніпрянщині на писанках зображали рослинні мотиви на чорному, темно-вишневому, червоному, інколи й зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображували розгорнутими і вони мали біле, жовте та червоне забарвлення.
Писанки Полтавщини були білого, жовтого та зеленого кольорів з червоними, коричневими, чорними та зеленими орнаментами. Основним мотивом розпису були рослинні мотиви, які доповнювались зображенням людей та тварин також символи зірок та безкінечників.
Писанки з Київщини дещо схожі на полтавські, однак тут частіше зустрічаються геометричні мотиви (трикутники, зірочки), тваринні (курячі лапки) та зображення квітів. Кольори орнаментів більш насиченні та досить великого розміру. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.
На Чернігівщині переважають писанки білого, червоного та чорного кольорів. Серед орнаментів солярні та рослинні мотиви (геометричні майже не зустрічаються): хмелики, ружі, безконечники, хвильки тощо.
Для писанок Запоріжжя характерні рослинні мотиви, зображенні широкими лініями чорного та червоного кольорів.
На дніпропетровських писанках вдало поєднуються геометричні та рослинні орнаменти насичених кольорів.
Солярні мотиви та знаки води — характерні орнаменти на писанках Черкащини. Найчастіше на них зображають схід сонця, як символ нового життя.
Писанки Тернопільщини прикрашають хвильки, безкінечники, кривульки, павучки та квіти. Також тут поширенні чорні писанки з орнаментом білого, синього, жовтого (інколи червоного) кольорів.
Волинську писанку ділять на кілька парних полів, на яких зображають вітрячки, грабельки та спіральки, на вишневому або зеленому тлі – колір орнаменту: жовтий, помаранчевий, червоний, білий, рожевий. На писанках поширене поєднання геометричних та рослинних орнаментів: символів родючості, землі та води (трикутники, решіточки, хвилясті лінії).
Писанки Львівщини мають геометричні візерунки (трикутники), солярні мотиви та рослинні орнаменти. На деяких зустрічаються зображення птахів, хрестів, символи води. Для львівських писанок притаманна деталізація та дрібність малюнку.
На писанках Житомирщини зустрічаються рослинні мотиви та дзеркальна симетрія (писанку часто ділять на чотири частини і кожна є віддзеркаленням). Найпоширеніші орнаменти – дзвоники, тюльпани та троянди.
На Вінниччині та Хмельниччині писанки мають яскраві геометричні та рослинні орнаменти досить великого розміру. Цим писанкам притаманна певна грубість виконання та форм. Орнаменти: паралельні лінії (символ води), зиґзаґи, спіралі, кривульки, свасти та ламанні хрести.
Писанки Сумщини традиційно ділять на дві частини (малюнок на кожну наносить однаковий). Характерні орнаменти: квіткові орнаменти, солярні знаки (зорі, сонечко). Кольори орнаменту червоний, білий (тло найчастіше чорного кольору, як і в тернопільських писанок).
Символіка писанок
Існує понад 100 символічних малюнків для писанок. Найпоширеніші з них можна поділити на кілька груп:
- Символи сонця — це найдавніший і найпоширеніший символ, який найчастіше зображають у вигляді кола з прямими і хвилястими промінцями чи крапками. Цей символ охороняє від хвороб, нещасть і злих очей.
- Символи води — безконечники, меандри, хвилі. Це символи нескінченного життя. Вважалося, що їх неодмінно потрібно нанести на писанку, щоб уникнути нещасть.
- Рослинні символи — дуже численна і розмаїта група символів. Дубове листя уособлювало довголіття, чоловічу силу, а також вірність. Квіти — символи дітей. Вишня і калина — символи любові, щастя, дівочої краси.
- Символи тварин — мають подвійне смислове навантаження. По-перше, їх наносили, аби власник писанки мав такі «тваринні» якості, як сила, здоров’я, витримка, а по-друге, вони мали захищати худобу і дарувати хороший приплід. Найдавніші символи тварин — птахи, які є вісниками весни, пробудження природи.
- Сітка — решето, що оберігає від нечистої сили, відокремлює добро від зла.
- Берегиня — символ захисту усього живого. Часто спрощений до літери Ж.
- Хрест на писанці — це символ чотирьох сторін світу, чотирьох стихій і захисту.
- Трикутник символізує трійцю — поєднання трьох елементів життя: землі, води і неба, а також трьох станів існування — життя, смерть і відродження.
- Спіраль на писанках символізує нескінченний рух і постійне оновлення. Це також символ енергії і гармонії всесвіту.
- Дерево життя — символ світобудови, де кожна частина дерева (коріння, стовбур і крона) символізує минуле, теперішнє і майбутнє. Дерево життя є уособленням безкінечного циклу життя, відродження і зв’язку поколінь. Такий орнамент часто зображають на писанках як побажання гармонії та благополуччя.
Символи, що сприяють багатому врожаю. Ілюстрація: Інформер 
Символи здоровʼя та довголіття. Ілюстрація: Інформер
У давнину, ще до того, як наша земля прийняла християнство, писанка служила своєрідним щитом для її власника. Керамічні яйця-писанки, всередині яких ховалися кульки, при струшуванні видавали звуки, що, за віруваннями, відлякували злих духів та нечисту силу. Археологи знаходили такі писанки в похованнях у Новгороді та Києві, що свідчить про те, що ці міста були центрами писанкарства ще за часів Київської Русі. Загалом, археологічні розкопки виявили близько 20 міст на території України, де було поширене мистецтво створення цих оберегів.
Наші предки вірили, що писанка володіє магічною силою, приносить щастя, достаток, благополуччя та захищає від зла. Її закопували в землю, щоб забезпечити багатий урожай, клали в могили предків та маленьких дітей, а закохані використовували писанки, щоб висловити свої почуття. Люди вважали, що розписати яйце так, щоб воно стало справжнім оберегом — це справжнє мистецтво. Для цього потрібно було знати, коли починати роботу, як правильно молитися, і кому саме призначається той чи інший візерунок.
Існує 4 найпоширеніших види великодніх яєць:
- Писанка — розписана воском.
- Крашанка — пофарбована в один колір.
- Дряпанка — візерунок наноситься шкрябаним способом.
- Мальованка — це яйце з нанесеним на шкарлупу авторським, часто художнім малюнком: натюрмортом, пейзажем, вигаданим сюжетом.
Сьогодні писанкарство — визнане ЮНЕСКО елементом нематеріальної культурної спадщини. Проте у радянський період влада активно боролася з релігійними традиціями, зокрема й з українським Великоднем. Святкування вважалися проявом «релігійного марновірства», яке не відповідало комуністичній ідеології. У школах і на роботах організовували «антивеликодні» суботники, а дітей лякали покараннями за участь у святі. Особливо переслідувалося писанкарство — сакральне мистецтво розпису яєць, що передавалося з покоління в покоління. Писанки знищували, вчителі забороняли дітям приносити їх до школи, а майстриням доводилося працювати потай.
Однак навіть десятиліття тиску не змогли стерти цю глибоку традицію. Сьогодні писанкарство відроджується як символ національної ідентичності та культурного спротиву. Відкриваються майстер-класи, музеї, етнографічні фестивалі. Молодь вчиться у старших берегинь техніки воскового розпису, відроджуючи забуті орнаменти. Писанка знову стає не просто святковим атрибутом, а знаком незламності й духовного коріння українського народу.
Майстрині писанкарства
Ми поспілкувалися з українськими майстринями, що відроджують та плекають писанкарство не дивлячись на складні часи з якими стикається наш народ.
Зоя Сташук, Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужена майстриня народної творчості з писанкарства. Створила понад 7000 писанок, більшість яких знаходиться в Національних музеях України та світу. Окрім створення оригінальних авторських писанок, майстриня також відписує твори за старовинними зразками.
Майстриня займається писанкарством вже протягом кількох десятків років, для неї написання писанки це глибинний процес, який має свою історію, свою велич і своє особливе значення, але традиційні писанки відрізняються від сучасних, за словами Зої Сташук:
«Написання традиційної писанки я обожнюю, я люблю, я відчуваю енергетичний магнетизм, 2-3 орнамента, знака, один може бути знак і вони дуже сильні і такі впливові. Авторська робота — це вже більш осучасненні, там достатньо багато елементів, традиційних символічних знаків, але в поєднанні і колористично, я не люблю коли багато відтінків, я роблю 3 максимум, можливо 4, ну в традиційній писанці це 1,2,3. Монументальність, однорідність орнаменту — вона вражає. Це якраз те архаїчне, що збереглось ще і до Трипільської культури. Ось ця образність, впливовість і ці орнаменти і запамʼятовуються».
Майстриня розповіла нам, що у розвитку писанкарства, важливо пам’ятати: основа — це традиція, а сила — в авторському підході в межах регіональних канонів:
«Традиційне потрібно відтворювати й однозначно підтримувати. Живучи в певному регіоні, бажано на основі традиційних писанок намагатися створювати власні авторські роботи, дотримуючись усіх канонів місцевих особливостей — кольорової гами, символіки. Саме це і є справжній розвиток писанкарства. Було б добре, аби більшість писанкарок, які мешкають у своїх областях, продовжували традиційний напрям. Розвиток — це триматись традицій і вносити свої додаткові орнаментальні зміни.
Корінне визначення писанки як оберегу може втрачатися під впливом сучасності, краси, філігранності та точності. Треба розуміти, що це тимчасове. Писанці вже є 1000 років — це точно».
Майстриня поділилася з нами, щ колись в неї зʼявилась ідея дати подальший розвиток традиційній писанці, дотримуючись регіональних особливостей кольористики та орнаментики:
«Я вже на той час тисяч мабуть 4-5 писанок написала і більша половина з них, це були саме традиційно відписані колекції і писанки за стродруками. Виявилось надзвичайно складно написати нову писанку на основі традиційності, традиційних зразків і водночас внести якийсь свій елемент, який би був новою писанкою.
Я категорично проти перетворювати писанку в декоративний, геометрично складний, різнокольоровий предмет, бо це вже не наскільки писанка, як просто графічне, досконале використання поверхні яйця для створення колейдоскопічного орнаменту. 250 мільйонів відтінків і тому подібне. Я не відчуваю тоді душі писанки, це вже художній витвір. І саме така тенденція зараз спостерігається».
За словами майстрині писанкарство поступово перетворюється на комерцію, багато майстрів не дотримуються канонів і виготовляють писанку як декор, втрачаючи основну цінність, яку плекали наші предки, писанка — як оберіг:
«Весь світ визнав писанку елементом нематеріальної культурної спадщини України. Людство прийняло її саме як традиційну писанку, нам вдалося її зберегти і фактично це ніколи не було просто сувеніром. Писанка завжди була оберегом. А от зараз її намагаються перетворити саме на комерційність. Багато хто почав писати писанки, щоб заробити гроші, без особливої любові до писанки, розглядаючи її як можливість заробити. Ось саме тому є велика небезпека втрати корінного, первинного моменту, чому виникла писанка, як оберіг, народження життя, продовження життя, здоровʼя, кохання і всіх тих елементів, що супроводжують людину у житті.
Ми в нашій спілці, коли працюємо з майстрами ми намгаємося дати саме розуміння важливості збереження джерел. В багатьох європейських країнах мистецтво, народна творчість перетворилась в ремесло. А в нас — творчість, людина може творити і зберігати те, що було».
Для того аби зрозуміти наскільки писанка коренево і генетично є нашою спадщиною майстриня розповіла нам історію ще з часів Другої світової війни, коли німецькі війська ешалонами вивозили не лише чорнозем, але і колекцію писанок, з Києва, з музею декоративного-прикладного мистецтва.
«Вони розуміли наскільки писанки — це коріння народу, наскільки такі елементи тримають стрежень нашого дерева життя у вертикальному положенні не даючи йому перехилитись на бік чи взагалі зникнути. Вони могли вивезти золото, а вивозили писанки, фактично яйця на яких щось намальоване. Але вони знали, що роблять, вони мали цілі інститути для вивчення української культури, вони і шаблі шукали і мечі і чого тільки не шукали, аби знайти ті артефакти, які б давали їм енергію. А писанка це дуже енергетично сильна річ, на якій сконцентрована дуже велика сила і якщо ми почнемо робити з цього мистецтво чи шоу то втратиться вся ідентичність нашої культури. А саме писанка це одна з фундаментальних речей нашої ідентичності. Багато речей з народної творчості чи мистецтва, вони прийши і пішли, а писанки залишаються. Нам не можна це втратити. Писанкою зараз називають все, що у вигляді яйця, будь-яку форму чи матеріал. Але це ж не так», – розповідає Зоя Сташук.
Аліна Лесична, майстриня писанкарства із м. Верхівцеве Дніпропетровської області, яка зараз проживає у м.Стрий Львівської області, свою першу писанку Аліна створила ще у 2008 році на гуртку писанкарства і від тоді її життя змінилось, вже майже 14 років майстриня займається розписом, дівчина розповіла нам яким вона бачить завдання сучасного писанкаря:
«Я вважаю, що завдання сучасного писанкаря це баланс між обома напрямами. Відтворення давніх писанок це пошана до коріння, до культурного коду нашого народу. Але водночас ми живемо в іншому часі, маємо інший досвід, бачення й відчуття кольору, композиції, символіки. Тому творити нове це природно, головне робити це з глибоким розумінням і любов’ю до традиції. Тоді нове не суперечить старому, а продовжує його».
Окрім створення нових робіт, майстри також займаються відтворенням писанок за давніми зразками, ми поцікавились в Аліни, які ж писанки складніше малювати, власні, нові та сучасні, чи все ж таки стародавні та автентичні:
«Це зовсім різні складності. Відтворити давній зразок означає бути уважною до кожної лінії, кольору, навіть якоїсь “недосконалості” оригіналу, бо так має бути. Це ніби стаєш посередником між минулим і теперішнім. А авторська писанка це відповідальність перед собою, тут нема шаблону, а значить більше сміливості потрібно. Потрібно трішки і продумувати, і відчувати; знати, що саме хочеш передати через символізм і донести людям свою історію через взори».
«Писанка це не лише мистецтво, а й частинка нашої національної ідентичності. У кожному взорі зашифровано важливе. Писанка здатна говорити мовою, яку розуміють не лише українці, але й люди по всьому світу. Коли ми популяризуємо писанкарство ми розповідаємо світу про себе, свою культуру, і водночас вчимося глибше її цінувати», — поділилася з нами своїми думками про писанкарство майстриня.
Українська писанка — це не просто яскравий атрибут Великодня. Це справжній артефакт народного мистецтва, в якому переплелись дохристиянські вірування й християнські символи, сакральний зміст і естетика, регіональні особливості та індивідуальна творчість. Писанка зберігає й передає культурну пам’ять українського народу, його віру в добро, життя та безкінечність буття. І поки ми пишемо писанки, доти живе й наша традиція, наш зв’язок із предками та віра в майбутнє.