7 жовтня 2023 року стало переломним моментом для Близького Сходу. Масштабна атака бойовиків ХАМАС на Ізраїль забрала понад 1 200 життів і призвела до захоплення більш ніж 250 заручників. У відповідь Ізраїль розпочав одну з найбільших військових операцій у своїй історії, зосереджену на Секторі Гази. Через рік протистояння, 19 січня 2025 року, сторони досягли угоди про перемир’я за посередництва США. Вона передбачала обмін заручниками й поетапний вихід ізраїльських військ із Гази. Проте політичні суперечки та взаємні звинувачення швидко поставили мирний процес під загрозу. Як розгорталися бойові дії, які дипломатичні зусилля робилися і чи має цей конфлікт шанс на завершення — далі у статті.
Давня історія
Щоб зрозуміти витоки сучасного протистояння між Ізраїлем і Палестиною, потрібно звернутися до глибокої давнини. Більше ніж дві тисячі років тому на цих землях існувало Ізраїльське царство — держава, що заклала підвалини єврейської культури та релігії. Згодом воно було завойоване Вавилонською імперією, а ще пізніше територія увійшла до складу Римської імперії як провінція Юдея.
Римляни стикалися з постійними повстаннями євреїв і після одного з найбільших вирішили покарати бунтівний народ: зруйнували головну святиню — Єрусалимський храм. Від нього залишилася лише одна стіна, яку нині весь світ знає як Стіна плачу.
Саме тоді почалася трагедія єврейського народу: від 69 року н.е. вони втратили власну державу й були змушені піти світом. Це тривало майже два тисячоліття. У різних країнах євреї знову й знову ставали жертвами переслідувань, вигнань і дискримінації.
Сіонізм: ідея відродження держави
Наприкінці XIX століття, на тлі численних антиєврейських погромів у Європі, з’явилася нова політична ідея — сіонізм. Її засновником став публіцист Теодор Герцль.
У 1896 році він дійшов висновку: єдиний шлях урятувати єврейський народ від переслідувань — створити власну державу. Того ж року він опублікував брошуру «Юдейська держава», у якій запропонував великим державам — Франції, Німеччині та Великій Британії — виділити територію для нової країни. Розглядалися два варіанти: Аргентина або Палестина. Відтоді розпочався організований рух євреїв за повернення на історичну батьківщину.
Після Першої світової війни й розпаду Османської імперії територія Палестини перейшла під контроль Великої Британії. Вона формально не виступала проти ідеї єврейської держави, однак не могла ігнорувати спротив місцевого арабського населення.
Араби жили на цих землях від VII століття та вважали їх своїми, хоч і не створили тут окремої держави. У той час як євреї почали повертатися масово — цей процес отримав назву Алія. Важливий факт: євреї не захоплювали землю силою, а викуповували її у власників. Проте зі збільшенням поселень зростало й напруження між двома громадами. Перші сутички були локальними, але поступово переросли в затяжний конфлікт.
Створення держави Ізраїль
14 травня 1948 року Єврейська національна рада офіційно проголосила створення держави Ізраїль.
ООН запропонувала компромісний варіант: поділити Палестину на дві держави — єврейську та арабську. Євреї погодилися, однак араби не підтримали цю пропозицію.
Це стало причиною Першої арабо-ізраїльської війни (1947–1949). Вона завершилася перемогою Ізраїлю з катастрофічними наслідками для палестинців: сотні тисяч з них були вигнані чи втекли з рідних домівок. Ця трагедія увійшла в історію як накба («катастрофа»).
У результаті Єгипет анексував Сектор Гази, а палестинські араби оселилися в Газі, на Західному березі, у Східному Єрусалимі та в сусідніх арабських країнах — Єгипті, Лівані, Йорданії та Сирії.
У 1967 році спалахнула Шестиденна війна, у ході якої Ізраїль розгромив арабські армії й захопив низку територій, зокрема й Сектор Гази.
Для палестинців це стало новим ударом. Їхнє незадоволення зростало через політику розширення єврейських поселень, глибоку економічну нерівність та регулярні випадки насильства з боку ізраїльських військових.
Боротьба за політичне представництво
У 1969 році на чолі Організації визволення Палестини (ОВП) став Ясір Арафат, який залишався її лідером до 2004 року. Основна фракція — ФАТХ. Спершу вона мала широку підтримку, але з часом її позиції ослабли.
У 1987 році, під час Першої інтифади, з’явився новий радикальний рух — ХАМАС («Рух ісламського опору»). Його ідеологія була відверто ісламістською, а головна мета — знищення Ізраїлю.
1993 року було підписано Ослоські угоди, які створили Палестинську національну адміністрацію (ПНА) з обмеженим самоврядуванням на частині територій. Це дозволило ХАМАСу поступово легалізуватися у політичному полі.
Подальші події:
- 2005 рік — Ізраїль виводить війська з Гази.
- 2006 рік — ХАМАС виграє парламентські вибори, усуває ФАТХ, здійснює переворот і повністю бере під контроль Сектор. Вибори відтоді не проводилися.
Упродовж наступних 15 років ХАМАС випустив тисячі ракет по Ізраїлю та організував десятки терактів. Ізраїль відповідав авіаударами, але ліквідувати рух не вдалося.
Міжнародний вимір конфлікту
ХАМАС визнали терористичною організацією Ізраїль, США, ЄС, Велика Британія та низка інших держав.
Водночас він мав широку зовнішню підтримку:
- Іран — постачання зброї, фінансування та навчання бойовиків.
- Катар — фінансування державних служб і проєктів у Газі.
- Туреччина — дипломатична й гуманітарна підтримка.
- Росія — зберігала канали спілкування з керівництвом руху.
Окремо варто зазначити, що ХАМАС частково використовував і кошти міжнародних гуманітарних структур, зокрема агентства ООН для палестинських біженців (БАПОР). Чимало ресурсів йшло не на відновлення Гази, а на створення підземних тунелів і бункерів, з будівництвом яких допомагала навіть КНДР.
Атака 7 жовтня 2023 року — новий виток війни
До осені 2023 року діяльність ХАМАС зводилася до ракетних обстрілів прикордонних міст та окремих терактів. Але 7 жовтня світ побачив події небаченого масштабу.
Операція «Потоп Аль-Акса» почалася з запуску близько 5 тисяч ракет по Ізраїлю. Після цього сотні бойовиків прорвалися через кордон, захопили Сдерот, Ашкелон, низку менших міст, дві військові бази та КПП «Ерез».
За перший день загинуло понад 1200 ізраїльтян, понад 3,4 тис. отримали поранення, у заручниках опинилася 251 людина.
Особливо жорстокими стали напади:
- на музичному фестивалі Supernova, де вбили понад 300 молодих людей;
- у кібуці Кфар-Аза, де загинуло 52 особи, ще два десятки зникли безвісти.
Бойовики використовували пікапи, мотоцикли, вантажівки, параплани, паратрайки та навіть систему підземних тунелів, щоб проникати на ізраїльську територію.
Реакція Ізраїлю та початок війни
Наступного дня після нападу уряд Ізраїлю оголосив офіційну війну ХАМАС і мобілізував понад 360 тисяч резервістів. Це була найбільша мобілізація в історії держави.
Ізраїль розпочав повну блокаду Сектора Гази: припинилося постачання електроенергії, води та палива. Армія завдавала масованих авіаударів по житлових районах, що спричинило численні жертви серед мирного населення. Проблему ускладнювала висока густота населення Гази — понад 3900 осіб на квадратний кілометр.
13 жовтня ЦАХАЛ закликав цивільних мешканців міста Газа евакуюватися у південному напрямку «задля власної безпеки та захисту», але в ООН відзначили, що така масова евакуація є нереальною. ХАМАС, у свою чергу, закликав палестинців залишатися в домівках і «протистояти психологічній війні окупантів».
Тим часом виявилося, що ХАМАС давно підготувався до такої війни. Під Газою існує ціла система підземних тунелів, відома як «Місто під містом». Вони використовуються для переміщення бойовиків, зберігання зброї та підготовки раптових атак. У цих підземних коридорах облаштовані склади та житлові приміщення із запасами їжі й води, що дозволяє бойовикам довго перебувати під землею. Саме тому навіть високоточні удари ізраїльських військ часто не досягали своєї мети, тоді як кількість мирних жертв невпинно зростала.
Поступове загострення та розширення бойових дій
Згодом речник ЦАХАЛу Хагарі заявив, що сухопутні війська «розширюють свої наземні операції» та посилять повітряні удари. Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу 28 жовтня повідомив про початок другого етапу війни проти ХАМАСу. Вже з кінця жовтня ізраїльська армія почала масово вводити танки у Газу.
До початку листопада війська фактично розділили анклав навпіл. Ізраїль повідомив про ліквідацію одного з організаторів нападу — Асема Абу Ракаби, відповідального за повітряні операції ХАМАС.
Вже 13 листопада міністр оборони Йоав Ґалант заявив, що ХАМАС втратив контроль над анклавом.
Гуманітарні коридори та спроби перемир’я
З 1 листопада 2023 року за посередництва США та Катару було організовано евакуацію поранених палестинців. 22 листопада Ізраїль і ХАМАС уперше погодилися на чотириденне перемир’я, яке продовжили ще на тиждень. Це дозволило звільнити 105 заручників та близько 240 палестинських в’язнів.
Втім, наприкінці листопада перемир’я зірвалося. Уже 1 грудня бойові дії відновилися.
У січні 2024 року інтенсивність боїв на півночі зменшилася, але локальні сутички тривали. У квітні ізраїльтяни вивели більшість військ із півдня, залишивши лише коридор «Нецарім».
Політичні протести в Ізраїлі
Усередині країни росло невдоволення. Восени 2024 року сотні тисяч людей вийшли на вулиці з вимогою до уряду Нетаньягу укласти угоду про звільнення заручників і навіть піти у відставку. Політичний тиск посилювали ультраправі союзники прем’єра, які виступали проти будь-якого перемир’я.
У січні 2025 року сторони все ж погодили мирний план, розроблений адміністрацією Байдена, але реалізований уже за Дональда Трампа. Він передбачав 42 дні поступових кроків: обмін заручниками та в’язнями, відведення військ, повернення цивільних на північ Гази.
Крах переговорів і нове загострення
З часом стало зрозуміло, що угода пробуксовує: ХАМАС відмовлявся від роззброєння, Ізраїль — від створення буферної зони.
У березні 2025 року Ізраїль відновив удари по Газі й оголосив, що переговори можливі лише «під вогнем». У травні почалася нова операція — «Колісниця Гедеона».
Через величезні жертви серед цивільних сторони знову повернулися до переговорів. 30 травня президент Трамп представив новий план: 60-денне перемир’я з обміном заручників і в’язнів, масштабною гуманітарною допомогою та поступовим відведенням ізраїльських військ.
Однак втілити пропозиції в життяне вдалось. Перемовини стали на паузу через розбіжності стосовно умов відведення ізраїльських військ з території Гази.
Єрусалим наполягає на своєму варіанті мапи-пропозиції, де залишає контроль за 40 % території Гази, включаючи райони Рафах та інші зони, які Ізраїль вважає стратегічними. Водночас ХАМАС це відкидають, вимагаючи повного виведення ізраїльських сил до ліній, що існували перед відновленням бойових дій у березні.
24 липня уряд Ізраїлю та посланець президента США на Близькому Сході заявили, що вони відкликають команди, які вели переговори з ХАМАС щодо припинення вогню в Секторі Гази.
8 серпня військово-політичний кабінет Ізраїлю ухвалив план взяття під контроль міста Газа. Це відбулося через кілька годин після того, як ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньягу заявив про намір Ізраїлю встановити військовий контроль над усім анклавом.
10 серпня Ізраїль розпочав наступальну операцію у Секторі Гази задля контролю над містом. Спочатку уряд Ізраїлю та армія Ізраїлю повідомляли, що не збираються «окуповувати» Газу, а контроль необхідний для звільнення заручників після подій 7 жовтня 2023 року. Станом на 5 вересня Ізраїль заявляє, що контролює 40% міста Газа.
20 серпня ізраїльські військові розпочали другу фазу наземної операції під назвою «Колісниця Гідеона» у місті Газа та вже контролювали його околиці.
15 вересня ізраїльські військові розпочали наземне вторгнення в Газу. Увечері за місцевим часом ізраїльські військово-повітряні сили завдали масованих авіаударів по місту. Невдовзі після цього, за повідомленнями палестинської преси в Газі, в місто увійшли ізраїльські танки. Як стверджують в уряді Нетаньягу, мета наступу — викорінення ХАМАСу. Раніше Армія оборони Ізраїлю закликала мільйон палестинців у Газі покинути місто та переїхати на південь в «гуманітарні райони». За даними ЦАХАЛу, наразі з Гази виїхали близько 300 000 палестинців.
Визнання держави Палестина
22 вересня 2025 року світові лідери зібралися на засіданні Генеральної асамблеї ООН, щоб висловити підтримку створенню Палестинської держави. Подія відбулася майже через два роки після початку війни в Газі. Президент Франції Емманюель Макрон оголосив про рішення Парижа визнати Палестину та закликав «зберегти можливість реалізації рішення про дві держави». До Франції приєдналися Люксембург, Мальта, Монако та Бельгія.
Раніше з аналогічними заявами виступили Канада, Велика Британія, Португалія й Австралія. Водночас Ізраїль і США рішуче виступили проти такого кроку. Вашингтон застеріг, що міжнародне визнання Палестини лише ускладнить ситуацію, а ізраїльська влада заявила, що це підірве перспективи миру. В Ізраїлі також попередили про можливу анексію частини Західного берега та запровадження санкцій проти Франції.
За даними палестинських органів охорони здоров’я, за два роки війни в Газі загинули понад 65 тисяч людей. Незважаючи на численні заклики міжнародної спільноти, уряд Ізраїлю відкидає ідею створення Палестинської держави та продовжує військову кампанію проти ХАМАСу.
Позиція України
Україна вже понад три десятиліття послідовно підтримує ідею мирного врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту. Ще наприкінці 1980-х років, у часи УРСР, було визнано Палестину, і відтоді Київ дотримується позиції створення двох держав — Ізраїлю та Палестини, які мають співіснувати у мирі та безпеці. Нині у Києві функціонує посольство Палестинської держави, а українське представництво діє в Рамаллі на Західному березі. Водночас контактів із Сектором Гази наша країна не підтримує з 2005 року, відколи там до влади прийшов рух ХАМАС.
Міністерство закордонних справ України неодноразово наголошувало: Київ засуджує як удари Ізраїлю, що призводять до численних жертв серед цивільного населення, так і терористичні атаки ХАМАСу. Про це, зокрема, заявив речник МЗС Георгій Тихий.
На думку кандидата політичних наук та виконавчого директора «Міжнародної асоціації малих громад» Олексія Буряченка, для України важливо зберігати дипломатичний баланс:
«Політична дилема перед Києвом фактично не стоїть. Потрібно максимально дипломатично втримувати “політичну хвилю”, роблячи акцент не на самому факті визнання чи невизнання Палестини, а на гуманітарних аспектах. З одного боку, це боротьба з тероризмом, з іншого — допомога мирному населенню Гази. І навіть у той час, коли наша країна переживає війну, Україна знаходить сили для гуманітарної підтримки. Цей жест доброї волі був позитивно сприйнятий у цивілізованому світі. Адже, за даними звітів ООН, голод у Секторі Гази вже забрав життя понад 370 людей, серед них — 134 дітей. Україна не могла залишатися осторонь».
Зокрема, в межах ініціативи Grain from Ukraine Київ надавав гуманітарну допомогу палестинцям, постачаючи борошно. Це свідчить, що українська позиція спрямована на підтримку мирного врегулювання та допомогу цивільним жертвам конфлікту, але без будь-якої толерантності до терористичних організацій.
Водночас 20 вересня у Києві біля Національного музею Голодомору-геноциду відбулася акція солідарності з палестинським народом, на яку зібралося близько 50 учасників.
За словами кандидата політичних наук Олексія Буряченка, для України ключовим залишається вміння тримати баланс між засудженням тероризму та підтримкою мирного населення, що потерпає від війни. Водночас реалізація принципу двох держав є сталою константою української дипломатії, яка дозволяла і дозволяє Києву залишатися послідовним гравцем на міжнародній арені. Цей підхід не лише допомагає утримувати хитку рівновагу у відносинах з різними сторонами конфлікту, але й підкреслює, що навіть у найскладніші часи війни Україна не відмовляється від гуманістичних ідеалів, підтримуючи тих, хто найбільше страждає. У цьому й полягає відмінність нашої позиції: не в нейтральності, а в принциповій прихильності до миру, безпеки та людяності.