Війна змінює все: міста, життя, плани, пріоритети. Але є те, що лишається незмінним — потреба кохати й бути коханими. У найтемніші часи почуття можуть загартуватися або, навпаки, розбитися через сувору реальність. Ми зібрали історії пар, які переживають війну разом, підтримують одне одного попри розлуку, страхи й невизначеність.
Як вони познайомилися? Чи змінила війна їхні стосунки? Які моменти стали для них найбільшим випробуванням? І що допомагає їм не втрачати віру в майбутнє?
Ці історії – про любов, яка сильніша за відстань, сирени та розлуку. Про те, як кохання може бути опорою навіть у найскладніші часи.
Софія та Віталій
Софія та Віталій познайомились ще у 2019-у році, коли разом вступили на перший курс, але спілкування між ними тоді майже не було, все змінилось після початку повномасштабного вторгнення. Тоді Віталій долучився до ЗСУ, а Софія почала допомагати йому з навчанням. Згодом у їхнє спілкування про навчання додались і глибші, особисті теми. Так і почалась їхня історія кохання.
Чи вплинула війна на розвиток ваших стосунків?
«Безперечно, коли ти не знаєш що буде завтра, коли будь-яке «до завтра» може виявитися останнім, усе відбувається дуже швидко. Стосунки на відстані — це завжди випробування, а стосунки на відстані під час війни в мільярд раз складніші. Я б сказала що війна одночасно і пришвидшує і сповільнює розвиток стосунків. З однієї сторони, як я уже сказала ти не знаєш що буде далі і просто живеш собі тут і зараз. З іншої сторони, нам би хотілось будувати плани на майбутнє. Жити разом, адже якби не війна, ми б уже давним давно зʼїхались, але зараз у нас немає цієї можливості. А також ми дуже змінились. І ті двоє людей, які почали зустрічатися в 2022-му, вже зовсім не ті, якими ми були раніше», — розповідає нам Софія
Війна випробовує стосунки на міцність, змушує переосмислювати пріоритети та вчитися будувати близькість у нових реаліях. Розлука, страх, невизначеність — усе це може впливати на партнерів по-різному. Софія поділилася з нами найскладнішими моментами у стосунках під час війни:
«Найгірше — це тиша. Коли він без попередження зникає зі зв’язку, коли в Signal з’являється одна єдина сіра галочка, коли ти оновлюєш чат сотий раз і нічого не змінюється. Я як тривожна людина кожен раз не знаходжу собі місця. Буває що я набираю 50 раз, пишу купу смс, хоча знаю, що це нічого не змінить і він без звʼязку. Ти за цей період встигаєш прокрутити мільярд сценаріїв що могло статись. Тяжко довго не бачитися. Тяжко — зустрічатися на кілька днів, а потім знову прощатися. Коли стоїш на вокзалі, намагаєшся не плакати, бо від цього тільки більш боляче нам обом. Але ніяк не можеш себе заспокоїти. Але треба відпускати. Щоб там хто не казав з часом це не стає легше».
Війна змінює все: світ навколо, нас самих і наше сприйняття важливих речей. Випробування, втрати й нові виклики змушують глибше замислитися над тим, що для нас означають любов, підтримка та сім’я. Софія розповіла нам як змінилося їхнє уявлення про кохання та сімейні цінності з початком повномасштабного вторгнення:
«Я дивлюся на звичайні пари, які ходять разом на побачення, сперечаються через дрібниці, сидять у кафе, не відриваючись від телефонів і мені обідно, що вони цього не цінують і одночасно заздрю тому що у них є ці можливості, а в нас ні. Ми не маємо того запасу часу, як звичайні пари. І це боляче. Але це також і вчить цінувати кожну хвилину проведену разом, кожен дотик, кожен погляд, кожне повідомлення, кожне “я тебе люблю”».
У моменти розлуки навіть найпростіші слова та жести набувають особливого значення. Хтось носить із собою оберіг, хтось шепоче важливі слова перед дорогою, а для когось звичний ритуал — це обійми, які мають силу оберігати на відстані. У кожного є особливі ритуали або слова підтримки перед виїздом, ми поцікавились, яка традиція у пари Софії та Віталія.
«Ніяких прям особливих ритуалів у нас немає. Хіба що перед тим, як він їде, я прошу його берегти себе. Він щоразу обіцяє, що все буде добре і не накручуватись. А я щоразу все одно переживаю. Так і живем. У нас є маленькі традиції, коли відправляємо посилки одне одному стараємось вкладати туди якісь записки. В мене уже ціла коробка з різними записками, які я дуже бережу. У Віталіка теж в різних рюкзаках мої записки. А ще в мене є браслет, який мені подарували ще на початку стосунків і от він уже більше двох років постійно на мені. Він недорогий, просто браслет з відстріляних патронів, але для мене він найдорожчий», — ділиться з нами Софія.
Війна та нестабільність змушують багатьох відкладати мрії про стосунки, боячись невизначеності. Але саме в такі часи підтримка, довіра та любов стають ще ціннішими. Що б ви порадили парам, які бояться будувати стосунки через невизначеність?
«Ми не живемо в ідеальному світі, де все за планом, де є гарантії і чітко визначене майбутнє. Хоча дуже хотілось би. Ми маємо жити тут і зараз. Якщо ти кохаєш — ризикуй. Так, буде важко, страшно, іноді боляче. Але ваше кохання і щастя варте того, щоб за нього боротися. Але якщо ви собі хочете стосунки з військовим, чисто тому що собі там щось наромантизували, то забудьте. Це не для слабаків і явно не тому що це «модно». З кожним місяцем вивозити це все стає все важче, але ми виступаємо величезною підтримкою одне для одного. Я не думаю шо стосунки це 50/50 Колись це 10/90 чи 70/30, але в результаті завжди 100. От і ми намагаємось тримати одне одного на плаву. Як додаток до питання «що б ви порадили». Шукати своїх, тих хто тебе зрозуміє.
На жаль, з кожним роком у нас стає все менше друзів чи знайомих. Тому що нас багато хто не розуміє. Моя найщиріша рекомендація для дівчат військових це групи підтримки в ветеран хабі. Там тебе не засудять і зрозуміють з на півслова. Це те що також допомагає тримати себе в руках. Хтось сказав про те що ми насправді живем десь 30 днів у рік і це правда. Для нас відпустка, це не просто відпочинок від роботи. Зараз у неї зовсім інший сенс ніж до повномасштабного вторгнення. Це маленьке життя. Це ті дні, коли треба встигнути все, зустрітися з усіма, але водночас хочеться просто лягти обійматися і щоб вас ніхто не турбував. Хочеться десь в будиночок в горах, щоб не було звʼязку і були тільки ви вдвох. Якщо дуже коротко. Кохаю цю людину безмежно, бо попри все він знаходить час мені подзвонити, навіть якщо доведеться десь лазити щоб спіймати звʼязок, а потім стояти мерзнути, щоб хоч трошки поговорити. Бо попри все він їде вночі з Донбасу, щоб зробити мені сюрприз. Бо знаходить можливість підняти мені настрій. Я знаю що кохання існує, бо ми тому приклад».
Випробування можуть або роз’єднувати, або робити зв’язок ще міцнішим. У складні часи важливо знаходити опору одне в одному, підтримувати й разом долати труднощі. Що допомагає вам зміцнювати ваші стосунки в таких складних умовах?
«Ми хапаємося за будь-яку можливість побачитися. Вигадуємо як побачитись. Якщо є зв’язок і вільний час — дивимося разом фільми, читаємо книжки, просто говоримо. Ми ходимо до сімейного психолога, я думаю що це обовʼязковий пунктик або зараз, або в майбутньому. Намагаємось робити якісь сюрпризи одне одному. Мій найулюбленіший це коли чоловік розповідає мені про те що він там робить щось десь на Донбасі, а по факту він підговорив когось щоб я з ними десь зустрілась і робить мені сюрприз тим що він приїхав. Один раз він попросив мого брата вивести мене погуляти, а сам чекав з квітами (тоді в нього вийшло відпроситись на день приїхати в Київ). Або коли я поїхала до подруги в Київську область і замість того щоб сказати мені що він приїжджає і щоб я залишалась на місці поїхав за мною туди і зробив сюрприз там. Один раз він підмовив друзів витащити мене в кафе і там робив вигляд що він офіціант, який обслуговував наш столик. Спойлер, я не помітила що це був він», — розповідає Софія.
«Кожне свято, включаючи день святого Валентина, це те що сильно може вибити з колії
Всі готуються до свят, метушаться. А тобі дуже завидно бо у тебе знову ж таки переважно немає можливості провести якісь свята разом», — додає Софія.
Анастасія та Владислав
Наступна історія кохання про пару Анастасії та Владислава, які також познайомились ще в університеті, а саме в гуртожитку. Дівчина тоді була на першому курсі, а хлопець був на курс старшим. Сусідка Анастасії запросила Влада в гості, ніби для того аби показати свою нову сусідку. «Перше враження було один від одного було однакове: ми дуже різні. Я подумала він вискочка, а він думав я книжковий задрот»,— розповідають закохані.
«Але від тоді ми почали спілкуватися, і це спілкування переросло у дружбу, в якій ми на 100% могли довіритися один одному, де орієнтувалися подібними цінностями, хоч стиль життя у нас був абсолютно різний», — поділилася з нами пара.
Війна змінює не лише життя, а й стосунки між людьми. Вона може загартовувати зв’язок, випробовувати почуття або відкривати нові грані близькості. Як змінилися ваші стосунки в цей непростий час? Чи вплинула війна на їхній розвиток?
«Війна прямо вплинула на розвиток стосунків. По суті, все розставила на місця, і виокремила що і хто є найважливішим, з ким йдеш далі, а хто і що в минулому. Коли Влад пішов добровольцем у військо, я через два тижні після відправки сказала що сумую і хочу приїхати. Відтоді я їздила до Влада, де б він не був, навіть в Німеччину, а він виривався до мене попри командирів, без сну, і попри кілометри відстані», — розповіла нам Анастасія.
Наше життя завжди наповнене перепонами та складнощами, це стосується і стосунків. Анастасія та Владислав поділились з нами моментами у стосунках під час війни для них були найскладнішими:
«Перший раз — коли закінчилось навчання і почалось справжнє пекло. Ніхто нічого не знав, повна невідомість, і страх. Другий раз — коли перекинули на Авдіївський напрямок. Єдине, що ми могли робити — і далі вибиратися один до одного — так я побувала і Донеччині».
Війна вносить корективи у всі аспекти нашого життя, особливо впливає на зміну цінностей. Пара розповіла для нас як змінилось їхнє ставлення до кохання та сімейних цінностей після початку війни:
«Абсолютно. Як писала раніше відпала шелуха, залишилось лише те що дійсно важливо. Для мене стало за основу — не упускати жодного моменту бути поряд. Мені подобається повторювати, що любов — дієслово, то для нас з Владом в основі стало — любити значить діяти»
Останні роки люди бояться всього, а найстрашніше те, що люди бояться любити, бояться починати стосунки, щоб не обтяжувати своє життя додатковими проблемами. Ми запитали у пари що б вони порадили парам які бояться будувати стосунки через невизначеність?
«Важко щось порадити. Ти або ризикуєш і віддаєш своє серце людині, яку любиш; або вибираєш не зійти з розуму. Я б обрала Влада ще тисячу разів, бо кожна мить яка була у нас і є варта всього».
Війна це складнощі, з якого б боку на неї не дивитися, у стосунки в умовах війни додаються багато нових проблем, для того аби встояти потрібно багато працювати над усіма негараздами. Ми поцікавились в Анастасії та Владислава, що ж допомагає їм зміцнювати стосунки в таких складних умовах:
«Повернення до цінностей та сенсів. Сварки є і непорозуміння є. Але коли дивишся на кохану людину і розумієш що попри цю бісову сварку вона єдина з ким я хочу бути — то якось все зайве швиденько відлітає. І надважливо хотіти зрозуміти. Мені його досвід. А йому — мій досвід. Це два травматичні, але абсолютно різні досвіди. І найгірше для стосунків — звісно закриватися, тому пробуємо говорити, якщо не виходить пробувати ще раз пізніше».
22 вересня 2023 року пара побралась. Анастасія і Владислав вирішили не грати гучного весілля, а замість того відкрили збір для друга:
«Ми не хотіли взагалі святкувати весілля. Ми для себе визначили що це дата розписки і ми хоч щомісяця будемо святкувати, щоб все вкладати не в один день, а підмічати в особливі дати, як розвивається наша сімʼя і мати змогу порефлексувати та вкотре подякувати один одному. Але для наших рідних то є геть не таке, яке вони звикли. Тому, знаючи що вони захочуть нас привітати, ми вирішили всі кошти спрямувати саме на реабілітацію побратима Влада», — розповіли нам закохані.
Владислава та Сергій
Для Владислави та Сергія важко пригадати початок їхньої історії кохання, адже це почалося ще давно, десь в 2015-у році, Сергій чи то написав, чи то прокоментував фото Влади ще в соціальній мережі Вконтакті, так вони і почали спілкуватись. Хоча дівчина, ще задовго до цього знала його, бо його компанія була популярна в м. Славута, тоді дівчина була тільки в 7-му чи 8-му класі і не сприймала хлопця серйозно:
«Ми познайомились ще давно, ще Вконтакті, за його словами він просто прокоментував мені фотографію, а я памʼятаю, що він мені написав, загалом ми познайомились двічі, це було десь 2015-2016 рік, максимум 2017. Ми дуже довго спілкувались, переписувались. Я знала його ще до знайомства, бо його компанія була популярна в Славуті. Спочатку я не сприймала його серйозно, хоча в мене була до нього симпатія, але я не відчувала ніякої серйозності в ньому. Я казала, що не хочу з ним спілкуватись, не хочу з ним гуляти, але попри це все одно відповідала йому, щось все таки тягнуло мене до нього. Він ставав серйознішим, я ставала теплішою до нього і так все і завʼязалося. 7-8 клас ми почали спілкуватися, серйозніше стали спілкуватися наприкінці мого 1-го курсу, років 5 ми спілкувалися періодично, а зараз вже 5 років в стосунках» — пригадує історію Владислава.
2022 рік змінив нас усіх, немає сфери чи людини, яку він оминув, війна внесла значні корективи в стосунки між людьми, хтось зближувався, а хтось навпаки віддалявся. Владислава розповіла нам як війна вплинула на їхні з Сергієм стосунки:
«Війна має вплив на розвиток в будь-якій сфері, стосунки не вийняток. Але я думаю, що це не настільки було суттєво для нас, через те, що більшість часу ми все одно були вже на відстані. Бо перед війною був ковід, після ковіду Сергій пішов на строкову службу. Плюс ще було навчання, були батьки, які не завжди були за стосунки. Тому у нас було дуже багато відстані в стосунках. Є пари які довго були разом в плані відстані, тому на такі пари війна мала напевно більший вплив. В нашій ситуації для нас відстань не було чимось страшним. Але з іншої сторони це було страшно, бо коли відстань то ти завжди чекаєш, коли вона закінчиться і ви нарешті будете разом. А тут починається війна і ти не знаєш наскільки і що взагалі очікувати від того. І ти живеш з думкою “блін, знову… знову відстань, скільки можна”. З однієї сторони ми звикли до відстані, а з іншої ми в постійному очікуванні коли ця відстань уже закінчиться, тому навпаки важче було».
Владислава поділилась з нами тим, як змінились її пріоритети з приходом війни, яким вона не хотіла бачити свого чоловіка і як все насправді склалося для неї:
«Взагалі в мене завжди було табу на стосунки на відстані і чоловіка військового. Ніколи не хотіла собі такого, але вже так сталося і це сталося під час стосунків і там не було такого вибору або я військовий, або я той, або я той. Там не було в принципі вибору і я мусила з цим змиритися, ну звісно в мене був вибір не змиритися, але я змирилася з цим, це ж все тимчасово, це ж не на все життя. Це було велике випробування і досі є, бо наслідки того як ми бачим є, але це змінює пріоритети, спосіб мислення, змінює емоційний стан і не завжди в кращу сторону. Але з хорошого, мені здається я навчилася брати на себе ініціативу в підтримці, в забезпечені необхідним, бо раніше я думала це тільки чоловік має робити. Ну і звісно стосунки в таких умовах це завжди стрес, а я взагалі тривожна людина, тому було важко».
Війна змінює не лише зовнішні обставини, а й внутрішній світ кожної людини. Вона випробовує нас на міцність, витривалість і здатність будувати стосунки в умовах невизначеності. Багато пар стикнулися з розлукою, тривогою, емоційним вигорянням або навіть зміною пріоритетів. Дехто зміг загартувати свої стосунки, а хтось відчув, що війна їх докорінно змінила:
«Було багато непорозумінь, розчарувань, моїх образ, мені не вистачає уваги чи ще чогось. Але ми маємо розуміти, що ми живемо в нестабільних умовах, ми не знаємо, яке у нас буде майбутнє, ми не знаємо взагалі, що буде завтра, як взагалі все складеться. І насправді цей факт, ось ця невизначеність вона дуже тисне на нас, на стосунки і я думаю на всіх людей це давить. Ти просто хвилюєшся, переживаєш. Якщо ми не знаєм, що буде завтра, то давай сьогодні зробим все і коли ти втомлений від цієї війни то цього всього робити вже не хочеться. І так само воно в стосунках і це капець як складно особисто для нас. І через це починаються думки по типу а для чого це все, може це все дарма, який в тому сенс взагалі. Але я вірю баланс в всесвіті, в те щоб щось отримати треба щось віддати, в те, що просто так нічого в цьому житті не відбувається, щось завжди для чогось, тому я думаю, що війна перевіряє наші стосунки на міцність і якщо ми досі разом, то я думаю, що це хороший показник. Просто важливо завжди говорити про все, що турбує, просто завжди говорити, не провокувати, а навчитись просто говорити чесно і просто намагатись зрозуміти одне одного, навіть якщо важко, потрібно переступити через це і зрозуміти і тоді все буде добре», — дівчина розповідає про складнощі в стосунках з приходом війни.
Стосунки — це завжди випробування, особливо коли обставини стають непростими. Кожен етап приносить свої труднощі, свої виклики, які змушують переоцінювати пріоритети та зміцнювати зв’язок між людьми. Але є випробування, які виходять за межі звичного — це відстань, невідомість, страх за життя найдорожчої людини. І в час війни такі випробування стають особливо гострими. У червні 2024 року Сергій отримав тяжке поранення, у стосунках пари настав новий складний етап — реабілітація.
«Я не можу сказати, що для мене чи для нас було найскладнішим. Але в кожному етапі стосунків була своя складність. Бо коли ви зустрічаєтесь пару місяців — у вас одні проблеми. Коли ви зустрічаєтесь пару років — у вас вже інші проблеми. На кожному етапі стосунків по-різному сприймаються ці проблеми. Тому я не можу вибрати одне найскладніше. Але найстрашніше це певно відстань… на початку війни і перед пораненням. На початку війни, це був період коли ми найдовше не бачились, це був період 3-5 місяців і для нас це було складно, бо це максимум поговорити по телефону один раз в день чи два дні, тому це було важко і страшно.
До війни Сергій був на Польському кордоні, а на початку війни його забрали на Білоруський кордон і тоді ніхто не знав, що там буде, що там робиться взагалі і це було страшно. А потім було страшно коли вже весною його забрали на Схід і на початку червня він отримав поранення і два тижні перед пораненням звʼязок з ним пропав. І я просто два тижні не знала де він, що він, як він і чи взагалі живий… в мене вже такий бред був в голові, я дивилася по різним каналам, навіть російських чи ніде не виставляли полонених, чи не дай Боже вбитих… ну я б просто не знаю, я б просто здуріла.
І коли він вже подзвонив мені я так зраділа, думаю “Боже, слава Богу”, але ж блін це зараз він подзвонив, а потім знову пропаде десь. Але на наступний день він знову подзвонив, але вже з госпіталю. І якщо чесно, коли він подзвонив вже з госпіталю, то аж тоді мені вже стало легше. Не те щоб я зраділа, але мені стало легше, бо я розумію, що він в безпеці, його полікують лікарі, він вже не на фронті, я зможу приїхати і ми зможемо бути разом і тоді я видихнула», — поділилась з нами Владислава.
«У мене був складний випадок, важке поранення, довго після нього відходив, відновлювався. Спочатку я був у госпіталі в Харкові, там мені робили декілька операцій. Я спіймав два осколка, один в праву руку, перебив чістку і пошкодив нерви — важке було поранення. Інший осколок зайшов в грудну клітку, там теж були пошкоджені органи: легеня була пробита і селезінку видалили. Пізніше мене евакуювали з Харкова в Київ.
До мене приїхала Влада, спочатку мене обслуговувати лікарі, а потім вже здебільшого вона. Біля мене постійно хтось був, чи то батьки, чи то Влада, чи то друзі, так було легше, бо якщо б я більшість часу проводив сам, без підтримки близьких було б складніше. В шпиталі мені зробили загалом 8 операцій і перевели в санаторій в Одесу, Влада поїхала зі мною, так як у мене пошкоджена права рука, а лівою я обходитись сам не міг. А ще стома стоїть в животі і це все треба обслуговувати. Перших два місяці я навіть митись сам не міг, Влада постійно була біля мене, вона мені допомогла і це насправді дуже важко.
Я знаю не так багато випадків коли в хлопців такі важкі поранення, доходить до ампутації кінцівок і дівчата витримують це все і весь час з ним проводять — це дуже велика рідкість, тому в мене дуже класна дівчина, вона дуже багато зі мною пережила, пройшли ми разом не мало. По-перше, вона мене з армії чекала більше 3-х років, по-друге, поки я був на війні так само, я міг бути дуже довго без звʼязку і це так само переживання, незнання що, де і як… Зараз вже найгірше позаду», — розповідає нам Сергій.
«Далі почалися вже інші проблеми повʼязані з пораненням, з реабілітацією. Коли ніби є можливість і ви вже ніби разом, але можливості гуляти, ходити, насолоджуватися повноцінним життям вже немає і це теж злить моментами. Ми місяць були в Одесі, Сергій був там місяць на реабілітації і ми стільки часу не мали змоги поїхати десь відпочити, а тут ми вже в Одесі, біля моря, але ми не можемо ходити на море, бо йому не дозволяє його фізичний стан. Ми постійно злились одне на одного. Бо я хочу вийти десь погуляти, а він не може, або не хоче, бо немає настрою ні на що і це теж було складно», — пригадує Владислава.
«Я майже всю реабілітацію і лікування була поруч з ним. Спочатку його привезли в Харків він був в реанімації, я говорила в телефонному режимі з його лікарем і я чекала ще декілька днів, поки шукали реанімобіль і привезли його в Київ, тоді я приїхала до нього в Київ. В Харкові він був не в стані, постійно був з наркозу в наркоз, йому часто робили операції, тому від мене там не було б толку. В Києві він вже був в кращому стані і ми з його мамою чергувалися, тиждень вона з ним, тиждень я. Бо в кожного свої особисті справи, але я на той момент звільнилася з роботи, щоб бути з Сергієм.
Спочатку було незручно, бо я не мала де жити в Києві, тому я спала поруч з ним. Госпіталь був перевантажений військовими, навіть для них не вистачало місця, тому я як кіт лягала біля нього збоку і так і жила з ним в палаті. Мені не було складно, хоча всі мене лякали і казали, що буде, мама хвилювалася, що я не їм і не сплю. Мені не було складно фізично, але було складно морально, бо в палаті інші військові, які теж поранені і набагато важче. Вдень ще було не складно, а на вечір у них починались болі, вони кричать. Але заради того, що ми нарешті разом, нарешті поряд, все інше можна було пережити і закрити на це очі. Я допомагала медсестрам, слідкувала за капельницями, приносила чай тим хто був в палаті, мені було приємно хоча б якось допомогти їм.
Ми майже весь червень ми були в Києві, а в липні ми поїхали на місяць в Одесу на реабілітацію. Там знову не знайшлося мені місця, але я мала бути поруч, бо в Сергія поранена рука, ще й права і він не може нічого робити. У нього ще й стома стоїть, яку треба обслуговувати і це треба було мені робити і не один раз на день, а декілька. Мене ніхто не хотів пропускти в той госпіталь і ми вже різні афери провертали, щоб я туди попала, але нам пощастило, що в палаті був чоловік, який іноді їздив додому і я ночувала на його місці», — пригадує період реабілітації Владислава.
Війна змінює не лише долі, а й саме сприйняття стосунків, додаючи до них випробувань, з якими раніше мало хто стикався. Історія Владислави та Сергія — це приклад того, як любов проходить крізь труднощі, долаючи страх, невизначеність і біль розлуки.
Владислава зізнається, що ніколи не хотіла стосунків на відстані, не уявляла себе поруч із військовим. Але життя внесло свої корективи — і вона навчилася підтримувати, чекати, приймати нові виклики, навіть коли здавалося, що сил більше немає. Їхня історія доводить, що стосунки — це не лише про романтику, а й про спільну витримку, про готовність розділяти як щасливі моменти, так і біль.
Війна докорінно змінила життя кожного, зробивши майбутнє непередбачуваним. Багато людей відчувають страх перед тим, щоб будувати чи продовжувати стосунки, адже не знають, що чекає завтра. Чи буде можливість бути разом? Чи витримають почуття випробування відстанню, невідомістю, складними емоційними станами? Саме для таких людей, що бояться будувати стосунки під час війни Владислава радить:
«Якщо це невизначеність у людині, то це одне, але якщо це невизначеність через війну, то я раджу прийняти це як виклик, як перевірку на відстань, адаптуватись до цього. Бо якщо в людей є бажання бути разом, якщо є сильні почуття — то війна не завадить. Це ніби пройти складніший рівень в грі, потім все буде добре. Просто не боятись, просто все пробувати і завжди мати діалог. Бо якщо ви не обговорюєте нічого, не розказуєте про свої почуття, про свої переживання чи проблеми, то нічого не вийде».
«Для того щоб зміцнювати стосунки має бути база, має бути розуміння, повага, вміння чути і зацікавленість один до одного. Мені здається, якщо є ця база тоді можна покращувати стосунки. Треба робити їх різноманітнішими, бо коли починається рутина, побутовість. Тоді починається криза, загострення проблеми, а коли ви вносите маленькі традиції, домовляєтесь про те, що щонеділі ви будете ходити в парк пити какао. У нас це поки не зовсім виходить, але ми стараємось. Коли у нас обох є вільний час, ми намагаємось хоча б трохи виділяти його для нас. Можна подивитись серіал, подивитись фільм, приготувати вечерю разом, погуляти в парк чи сходити в притулок для тварин, сходити на акцію чи сходити на шопінг, багато всього можна поробити чи кудись поїхати і це вас зближує, насичує стосунки чимось цікавішим. Зʼявляються нові фото, нові емоції та враження. І коли ці емоції позитивні то і стосунки покращуються. Вам завжди має бути про що поговорити. Як і у житті потрібно всюди розвиватись, насичувати життя цікавими моментами, так і у стосунках, коли ти стоїш на одному місці і просто в тебе день сурка, то тоді нічого з того не буде», — додає дівчина.
Ми розповіли вам три історії кохання. Всі вони різні, але кожна, по-своєму особлива і всіх їх обʼєднує одна спільна риса — незважаючи на війну, вони знайшли сили для того, щоб зберегти любов і підтримку у найскладніших обставинах. Навіть коли здавалося б, що все втрачено, саме почуття між людьми дозволяють їм вистояти, бути сильними і триматися за один одного.Ці історії показують нам, що кохання — це не тільки романтика і щасливі моменти, але й боротьба за зв’язок, коли все навколо змінюється. Саме в такі часи кохання може стати не слабкістю, а силою. Воно не лише підтримує й дає відчуття стабільності, а й допомагає долати труднощі. У нестабільному світі стосунки можуть бути тим, що тримає, додає сенсу та віри.