Ірпінь став одним із перших міст-героїв війни. За 26 днів окупації тут загинули сотні цивільних мешканців, і ця цифра досі не остаточна. Більше 70% міста було зруйновано: з 4500 будинків в місті, повністю зруйновано або пошкоджено понад 3500.
28 березня 2022 року українські військові звільнили Ірпінь від російських окупантів. Місто, яке стало символом опору, запеклих боїв і величезних втрат. Зруйновані будинки, спалені авто, розбиті мости – такими були перші кадри з деокупованого Ірпеня. Але за кожною фотографією стояли люди, які боролися, виживали, рятували інших.
Ми поспілкувалися саме з такою людиною, це Максим Меншун, житель Ірпеня, який не просто був свідком тих подій, а брав активну участь у порятунку людей. Він допомагав евакуювати мешканців міста, опинився в окупації, пережив два полони і попри все знову повернувся в рідне місто і продовжує жити.
Навіть рідним Максима було не зрозуміло, чому він повертається в Ірпінь, маючи можливість жити не в окупації, бути поруч з рідними і не ризикувати життям, а він обрав рятувати людей, незнайомих йому людей:
«Якщо моє життя варте життя 10,100 людей, то чому я не маю то робити, допомагати? Я ж кажу не для того щоб він них отримати якусь вдячність, бо це хтось має робити…військові взяли зброю пішли воювати за те, щоб умовно ми зараз сиділи в парку, розмовляли заради чого? Заради того що вони нас знають? Ні. Вони в більшості випадків нас не знають. Але хтось ж має брати на себе відповідальність».
Навіть коли Максим після свого першого незаконного утримання виїхав на безпечну територію, він не міг там залишатись, йому хотілось їхати назад, до людей. Він хотів допомогти їм:
«Я не зміг залишитись я ніч не спав, у мене було таке відчуття як якась ломка, мені треба було їхати додому, мені треба було допомагати людям. Я розумів що я міг зробити більше, більше набагато. Ніж я просто покинув і поїхав. Частина людей ж ще залишилась».