Від початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року президент Росії Володимир Путін та інші представники російської влади неодноразово висловлювалися в спосіб, який можна сприймати як ядерні погрози. Ядерний шантаж залишається одним із найпотужніших інструментів тиску, що використовує Росія. Побоювання щодо масштабної ескалації протягом тривалого часу уповільнювали постачання Україні танків і літаків, стримували союзників від надання дозволу на удари по території Росії західною зброєю. Навіть зараз цей фактор перешкоджає країнам НАТО знищувати російські цілі, які агресор спрямовує на Україну.
У червні 2022 року колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон зазначив, що Путін зробив щонайменше 35 ядерних погроз з початку війни в Україні.
Ядерні погрози
21 вересня 2022 року Путін заявив: «Якщо територіальна цілісність нашої країни буде під загрозою, ми, безумовно, використаємо всі наявні в нашому розпорядженні засоби для захисту Росії та нашого народу. Це не блеф. Територіальна цілісність буде забезпечена всіма засобами, що є у нас».
Він також ще раз нагадав про ядерну зброю: «Ті, хто намагається шантажувати Росію ядерною зброєю, мають знати, що роза вітрів може розвернутися і в їхній бік».
Колишній президент Росії Дмитро Медвєдєв у листопаді 2022-го намагався обмежити українські операції іншою погрозою: «Мета України у війні названа київським режимом — повернення всіх територій, що раніше належали їй. Тобто відторгнення їх від Росії. Це загроза існуванню нашої держави та розпад нинішньої Росії. І значить, прямий привід для застосування п. 19 Основ державної політики Російської Федерації у сфері ядерного стримування». Дмитро Рогозін, колишній керівник «Роскосмоса» казав: «Найкращий метод, щоб зруйнувати наступ — застосувати тактичну ядерну зброю».
У березні 2022 року Медведєв тричі висловлювався з ядерними погрозами, «великий ядерний вибух». У квітні 2023 він зробив лише одну таку заяву, пов’язану з прагненням Швеції та Фінляндії приєднатися до НАТО. До речі, Фінляндія на той момент уже офіційно стала членом Альянсу.
У травні 2023 року Медведєв знову тричі погрожував ядерною зброєю. Зокрема, він заявив, що передача Україні західної техніки та озброєнь «підвищує ймовірність прямого та відкритого конфлікту НАТО з Росією, що завжди несе ризик переростання у повномасштабну ядерну війну».
Червень ознаменувався чотирма такими заявами, у липні та серпні пролунало ще три погрози. У вересні, на тлі військових поразок Росії та успішного контрнаступу ЗСУ на Харківщині, Медведєв шість разів вдавався до ядерного шантажу.
7 грудня 2022 року Путін зазначив: «Ми не божевільні, ми усвідомлюємо, що таке ядерна зброя. У нас є ці засоби, і вони в більш просунутій та сучасній формі, ніж у будь-якої іншої ядерної країни. Але ми не збираємося розмахувати цією зброєю, як шаблею, по всьому світу».
Крім того, у березні 2024 року Путін заявив, що Росія технічно готова до ядерної війни Хоча точна кількість таких погроз може варіюватися залежно від інтерпретації, зрозуміло, що Росія неодноразово використовувала ядерну риторику в контексті конфлікту з Україною, як елемент своєї стратегії.
У вересні 2024 року Путін затвердив зміни у російській ядерній доктрині, які анонсував ще у вересні.
Державні російські агенції повідомили про те, що він підписав зміни до документа під назвою «Основи державної політики в галузі ядерного стримування». Це сталося за два дні по тому, як у західній пресі почали з’являтися повідомлення про те, що президент США Джо Байден дозволив Україні завдавати удари вглиб Росії далекобійною зброєю.
Путін підтвердив новий принцип, за яким Росія може застосувати ядерну зброю у відповідь на агресію проти себе чи Білорусі із застосуванням звичайної зброї, яка загрожує суверенітету та територіальній цілісності.
Агресія будь-якої держави зі складу військової коаліції проти Росії чи її союзників вважається агресією всієї коаліції.
Агресія проти Росії з боку неядерної держави за участю або за підтримки ядерної держави вважається їхнім спільним нападом.
28 листопада 2024 року під час пресконференції в Астані, Казахстан, Путін заявив: «Якщо країна, з якою ми зараз фактично воюємо, стане ядерною державою, що нам робити? У цьому випадку ми будемо використовувати всі, я хочу це підкреслити, саме всі засоби знищення, які є у Росії. Все: ми цього не допустимо. Ми будемо стежити за кожним їхнім кроком».
Реакція країн Заходу
Країни Заходу переважно засуджували ядерну риторику Росії, розцінюючи її як безвідповідальний шантаж. Лідери західних держав, зокрема США, Франції та Великої Британії, неодноразово попереджали Росію про катастрофічні наслідки застосування ядерної зброї. Водночас, вони намагалися уникнути ескалації, яка могла б призвести до прямого конфлікту між НАТО та Росією. Це проявлялося у стриманості щодо надання Україні певних видів озброєнь та дозволу на удари по російській території до певного моменту.
Колишній Президент США Джо Байден: «Будь-яке застосування ядерної зброї в цьому конфлікті було б абсолютно неприйнятним і мало б серйозні наслідки для Росії».
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг: «Ядерна риторика Росії є небезпечною та безвідповідальною. Росія повинна розуміти, що ядерна війна не може бути виграна і ніколи не повинна вестися».
Президент Франції Еммануель Макрон: «Франція є ядерною державою, але ми не будемо вдаватися до ескалації. Водночас, ми чітко даємо зрозуміти Росії, що застосування ядерної зброї матиме катастрофічні наслідки».
Канцлер Німеччини Олаф Шольц: «Ми дуже серйозно ставимося до ядерної риторики Росії. Це частина спроби залякування. Ми не дозволимо себе залякати і продовжимо підтримувати Україну».
Міністр закордонних справ Великої Британії Джеймс Клеверлі: «Ядерні погрози з боку Росії є абсолютно неприйнятними. Путін повинен відмовитися від цієї небезпечної риторики».
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн: «Європейський Союз твердо стоїть на боці України. Ми продовжимо надавати їй всю необхідну підтримку перед обличчям російської агресії та ядерного шантажу».
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш: «Будь-яка ідея про застосування ядерної зброї є абсолютно неприйнятною. Необхідно докласти всіх зусиль для деескалації та мирного врегулювання конфлікту. Єдиний спосіб усунути ядерну небезпеку – ліквідувати ядерну зброю».
Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Маріано Гроссі : «Ми глибоко стурбовані ситуацією та ризиками для ядерної безпеки. Вкрай важливо уникати будь-яких дій, які можуть призвести до ядерної катастрофи»
Голова військового комітету НАТО Роб Бауер: «Я абсолютно впевнений, що якби росіяни не мали ядерної зброї, то ми були б в Україні і викинули б їх. Але в них є ядерна зброя».
Спостерігаючи за еволюцією Західної допомоги можна побачити вагомі зміни. Спочатку – бронежилети, каски, ліки, або легке озброєння (наприклад, протитанкові «Джавеліни» та «Стінгери»). потім – протитанкові комплекси, артилерія — HIMARS, і нарешті – танки (Leopard, Abrams, Challenger), системи протиповітряної оборони (Patriot, IRIS-T, NASAMS) та іншу важку техніку, зокрема літаки F-16.
Кожен крок супроводжувався хвилею ядерної риторики з боку Росії, ніби перевіряючи межі терпіння та рішучості Заходу. Проте, поступове розширення допомоги свідчить про те, що ядерний шантаж не досяг своєї головної мети — зупинити підтримку України.
Історичні випадки ядерного шантажу
Карибська криза 1962 року є одним із найвідоміших прикладів, коли світ опинився на межі ядерної війни через розміщення радянських ракет на Кубі. Тоді обидві сторони (США та СРСР) демонстрували готовність до ескалації, але врешті-решт змогли знайти дипломатичне рішення. Інші епізоди Холодної війни також супроводжувалися неявними або явними ядерними погрозами, спрямованими на стримування противника.
У минулому ядерні кризи розв’язувалися завдяки поєднанню твердої позиції, дипломатичних переговорів та усвідомлення катастрофічних наслідків ядерної війни обома сторонами. Важливу роль відігравали канали комунікації між противниками, які дозволяли уникнути непорозумінь та ескалації через помилкові оцінки.
На відміну від відносно передбачуваної логіки Холодної війни, ядерна риторика Росії часто здається більш ірраціональною та емоційною. Відсутність чітких «червоних ліній» або їх постійне перекреслення створює атмосферу невизначеності та підвищує ризики непорозумінь. Якщо в минулому ядерний шантаж був інструментом стримування, то сьогодні він більше схожий на спробу нав’язати свою волю через залякування.
Психологічний портрет Путіна та його стратегія залякування
Ядерний шантаж є невід’ємною частиною стратегії Володимира Путіна, спрямованої на досягнення політичних цілей через залякування. Чому ж Путін використовує ядерний шантаж? Є кілька ймовірних причин:
Стримування: Запобігання подальшому поглибленню військової підтримки України з боку Заходу.
Ескалація заради деескалації: Створення відчуття кризи для примушення до переговорів на вигідних для Росії умовах.
Внутрішня легітимізація: Демонстрація рішучості та готовності захищати «національні інтереси» Росії.
Використання страху: Одна з головних цілей ядерної риторики – посіяти розбрат серед західних союзників, підірвати їхню єдність у підтримці України та змусити їх до стриманості. Страх перед ядерною ескалацією може стати аргументом для тих політиків на Заході, які виступають за швидке завершення конфлікту шляхом переговорів на російських умовах.
Вплив на стратегію війни: Путін демонструє схильність до жорсткої риторики, створення кризових ситуацій та використання сили як інструменту зовнішньої політики. Ядерний шантаж вписується в цей стиль, дозволяючи йому тримати опонентів у напрузі та демонструвати рішучість. Це свого роду психологічна гра, де метою є зламати волю противника без реального застосування сили.
Поточна ситуація
25 березня на слуханнях Комітету з розвідки Сенату щодо щорічної доповіді «Всесвітня загроза», де свідчили високопосадовці розвідки, включаючи Тулсі Габбард і директора ЦРУ Джона Реткліффа була представлена оцінка розвідувальних даних.
Розвідувальне співтовариство США продовжує бачити ризик того, що Путін може вдатися до ядерної зброї. «Нездатність Росії досягти швидких і рішучих перемог на полі бою в поєднанні з українськими ударами всередині Росії продовжує викликати занепокоєння щодо того, що Путін може застосувати ядерну зброю», — йдеться в оцінці.
Ми звернулися до Ярослава Божка — голови Центру політичних студій «Доктрина», політичного аналітика та консультанта, аби він поділився з нами своїми думками, стосовно того як змінилася риторика Кремля щодо ядерної зброї з 2022 року. Чи дійсно є ці неодноразові погрози релевантними і чи є ймовірність, що Росія дійсно застосує ядерну зброю і якою у такому випадку буде відповідь НАТО:
«Починаючи з широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, і якоюсь мірою навіть дещо раніше Російська Федерація почала формувати значно більш гостру риторику по можливостям застосування ядерної зброї, хоча звісно, основні заяви росіян вони свідчать про те, що ядерну зброю Росія все таки розглядає передусім як зброю проти Заходу, тобто зброю стримування Заходу, зброю впливу на Європу і Сполучені Штати, а не просто якийсь засіб конкретно проти України, хоча це звісно не означає, що в цьому сенсі Україна залишається в повній безпеці. У критичні моменти Російська Федерація активізувала розмову про ядерну риторику. Між РФ і США ще з часів Холодної війни існує стратегічний канал звʼязку, який завжди працював, який потрібен от саме для розмов по ядерній тематиці, для недопущення потенційно ядерної війни, тоді ще між СРСР і США.
Росія очевидно використовує ядерну риторику для того щоб не допустити певних різких дій заходу в підтримці України по протидії РФ. Тут можна згадати слова очільника військового комітету НАТО Роба Бауера, який не так давно сказав про те, що якби не російська ядерна зброя, війська НАТО вже би були в Україні. Безумовно ці слова Роба Бауера варто розглядати правдивими. Росіяни використовують якоюсь мірою ядерною зброю як символічну, наразі не плануючи її застосовувати однозначно в конфлікті проти України.
Чому? Тому що Росія вважає все ще що в неї більше ресурсів, що вона спроможна навіть вдовгу, навіть з більшими витратами, але все ще виграти цей конфлікт конвенційними засобами. В цьому сенсі ядерна зброя це зброя психологічного тиску. Ми маємо так само розуміти, що Росія потенційно використовуючи ядерну зброю, наприклад проти України, не наносить тим самим суттєвої шкоди ядерним державам Заходу, бо це не на їх територіях, це вдалині від їх територій. Водночас серйозно себе підставляючи під удар у відповідь, під удар який може бути нанесений і конвенційними засобами в тому числі, тобто наприклад ударами крилатих ракет, різними іншими засобами і загалом сенс американської стратегії по протидії такому сценарію, він базується на парадигмі стратегічної невизначеності.
Що таке парадигма стратегічної невизначеності? Це означає, що США триматимуть Росію в певному невіданні, щодо того якою саме буде відповідь, наприклад на застосування ядерної зброї, для того, щоби Росія не змогла розглядати ситуацію таким чином, що за використання ядерної зброї може бути якась ціна, однозначно її зрозуміло, яку можна прорахувати і виходячи з цього ризику визначених обставин — діяти. Тобто США зберігають тут пункт по невизначеності, я не вважаю, що наразі Росія схильна застосувати ядерну зброю по території України, або по території Західних держав в нинішніх обставинах — це абсолютно не відповідає поточній стратегічній ситуації в світі. Водночас залишається відкритим питання втягування нових країн у протистояння.
Знову ж таки погрози росіян на адресу того, що вони будут наносити удари по європейських військах, якщо вони зʼявляться наприклад в Україні — це серйозна історія. І загальний розвал, який ми спостерігаємо зараз у так званих мирних домовленостях, точніше в спробі їх навʼязати в Ер-Ріяді — це достатньо проблемна ситуація, тому що вона зумовлює становище де Захід все одно буде йти по загальній лінії, що не є можливим, скажімо так просто так взяти і зупинити конфлікт. Тобто в нинішній парадигмі, Захід не може односторонньо зупинити конфлікт, водночас Захід не може точно ніяк задовольнити інтереси Росії — це неможливо. В силу того, що зараз вони роздуті, нереалістичні, абсолютно неймовірних розмірів.
Нашому суспільству не треба думати про те, що ядерні погрози, ядерний шантаж — це якась серйозна проблема, тому що Росія свідомо утримувалась від використання ядерної зброї в доволі критичні для себе моменти цієї війни. Зокрема в моменти, коли відбулася Харківська наступальна операція, в моменти коли російські війська було відкинуто на лівий берег Херсонщини. В інші доволі важкі для Росії ситуації вдалося уникнути серйозної розмови про ці ядерні аспекти, тож війна залишатиметься конвенційною і нам треба думати про те, що Росія володіє не ядерною зброєю, а все таки значно більш конвенційними, але кількісно чисельнішими і дешевшими видами озброєння і думати як саме їм треба протидіяти».
Підсумовуючи, можна сказати, що ядерний шантаж став невід’ємною частиною російської стратегії у війні проти України. Неодноразові погрози мали на меті стримати Захід, посіяти страх та змусити Україну до поступок здебільшого засудила такі дії, а Україна продемонструвала непохитну волю до боротьби. Питання про те, чи перейде ядерна риторика в реальні дії, залишається відкритим і залежить від багатьох факторів, включаючи подальший розвиток подій на фронті та внутрішньополітичну ситуацію в Росії. У будь-якому випадку, пильність та єдність міжнародної спільноти є ключовими для запобігання найгіршому сценарію та підтримки суверенітету й територіальної цілісності України.
Безперервний потік ядерних погроз з боку Росії є яскравим свідченням її відчаю та усвідомлення провалу початкових планів щодо швидкої перемоги в Україні. Проте, замість того, щоб зламати опір українського народу та волю його союзників, цей шантаж лише зміцнив їхню рішучість. Історія вчить, що поступки агресору, який вдається до ядерного залякування, лише заохочують його до подальшої ескалації. Тому, єдиною ефективною відповіддю на російський ядерний шантаж залишається непохитна підтримка України, посилення оборонних спроможностей та чітке розуміння неприпустимості застосування зброї масового знищення.