А пам’ятаєте, як на початку повномасштабного вторгнення, під страхом неминучого ненастання завтрашнього дня, ми в поспіху дзвонили батькам, братам і сестрам, дружинам і чоловікам, дівчинам і хлопцям, ба більше – навіть дзвонили колишнім?
У страху та ненависті до солдат збройних сил російської федерації, ми хотіли просто вижити. Але що саме стало рушійною силою, коли у Конотопі звичайні громадяни ставали своїм тілом перед російськими 42-тонними танками, коли у тероборону записувалися навіть переконані пацифісти? Згадайте. Не дивлячись на весь інформаційний шум тотальної зради та поширюваної ворогом ненависті до ТЦК, просто згадайте.
Я знаю, що це було найщиріше бажання вберегти своїх близьких людей від смерті, зґвалтування та катувань росіянами навіть за картинку з українським прапором на телефоні. Це була відверта жага не дати зламати звичний нам спосіб життя з поїздками на дачі, відвідуваннями друзів і барів, прогулянками до ранку нічним Покровськом, або іншим рідним містом, нашою можливістю поливати брудом будь-якого політика та найголовніше – не дати зламати наші плани на навчання, роботу, народження дітей, переїзд до іншого міста, або напрочуд просте – з’їздити в гості до родичів у прикордонне село з неймовірною природою і тишею.
Варто час від часу нагадувати собі й про те, що засудження корупційних скандалів і одночасне бажання мати собі кума, який все вирішить – не додає нам сили, а навпаки пригнічує її. А сила є. Сила в тому, що завдяки тому самому єднанню професійних військових і десятків тисяч добровольців, домогосподарств і підприємств, айтішників та інженерів дали нам усім можливість відсічі тисяч танків, які вже у березні обстрілювали Київ та взяли в оточення Чернігів.
Скоріш за все, цих строк ніколи не існувало, якби не те саме єднання людей усіх професій та навичок і навіть іноземців, які й по сьогодні стають до лав Сил оборони, захищаючи навіть не свою рідну Батьківщину, якою нам усім є Україна. І що станеться, коли ми відмовимося від своїх щирих бажань, і чи відмовились ми?
Ми не мусимо усвідомити, ми так само хочемо вберегти своїх близьких людей від смерті, зґвалтування та катувань росіянами, ми так само хочемо повернути нам звичний спосіб життя, але на заваді нам стали наша втома та віра кожній неперевіреній новині, яку прочитали в інтернеті й тут же почали розповсюджувати, чим нанесли зневіру й до військових, і до тих, хто вагався добровільно піти на захист наших спільних бажань та врешті не пішов.
Отже, лише зразкова єдність, як у лютому 2022 року, допоможе нам, адже оборонятися за нас ніхто не буде і не збирається, і чи хочеться нам відмовитися від своїх найщиріших бажань?