Військова частина польова пошта 03354, а після розпаду срср у складі Збройних Сил України – військова частина А3330 радіолокаційна станція загоризонтного спостереження, стала і підставою виникнення, і причиною зникнення містечка Любеч-1 з життя та мап України, яке на всіх мапах було відмічене, як «база відпочинку», що вчергове підкреслює його особливість.
Антени Любеч-1 будучи передавачем, а антени Чорнобиль-2, біля Чорнобильскої атомної, приймачем – це з’єднаний між собою комплекс
у системі виявлення пусків міжконтинентальних балістичних ракет США, який за специфічний стукіт у радіоефірі під час його включення та роботиамериканці назвали «дятлом».

Сформована у 1970-х роках військова частина й стала основою для будівництва закритими за парканом і контрольно-пропускним пунктом трьох панельних п’ятиповерхових будинків для офіцерів та їх сімей, трьох магазинів (продуктовий, господарський, овочевий), великого клубу
з великою сценою, де виступали музичні гурти військової частини,
а їм допомагали молоді вчительки місцевого філіалу Розсудівськоїмузичної школи, а також дитячого садка, готелю для відряджених до в/ч пп03354 та пізніше в/ч А3330 офіцерів, гуртожитку для інженерів і неодружених військових та місцевих робітників.

Постійна робота комплексу Любеч-1 та насичене несення служби
у військовій частині здійснювались тільки у розпалі Холодної війни, поступово знижуючи активність, як роботи, так і повсякденної діяльності частини. Хоча й очевидно, що використання приймача біля Прип’яті, території та обладнання якого у 1986 році отримали надзвичайно сильнізараження радіонуклідами, було неможливим, у 1988 році, не дивлячись на десять років роботи, комплекс просто визнали неефективним та відключили назавжди. Питання подальшої долі військової частини та містечка, за рахунок якої воно жило й існувало, вже тоді почали витати в повітрі чуток серед офіцерів комплексу і членів їх сімей.

Життя містечка вирувало. Велика кількість офіцерів, які обслуговували антени та несли чергування у добових нарядах передавача військової частини польова пошта 03354, а пізніше – підтримували у життєдіяльному стані військову частину А3330, якою вона стала при зарахуванні у склад Збройних Сил України, були одружені, чи одружувались, мали дітей, батьків і родичів, тож військове містечко було насичено людьми та життям зі святкуваннями, виступами музичних гуртів військової частини в клубі, концертами дітей у двох школах: загальноосвітній та філіалі Розсудівської дитячої музичної школи.
Цікаво, що тільки у 1990-х роках стало відомо, що регулярно з травня 1986 року приїжджаючі до Любечу-1 «геодезисти» виявились дозиметристами, які знайшли та відмітили концентровані осередки випавших радіоактивних осадів з Чорнобильскої АЕС у ярах за школою.
Тож певний час Любеч-1 був віднесений до одних із зон забрудненнявнаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а особовий склад військової частини пп 03354 отримав безіменні «таблетки», схожі на таблетки хлору, які вилучили після 6 місяців носіння із собою. Результати цього експерименту невідомі й досі.

Занепад почав відчуватися швидко, вже у 1990-му році, коли штатна кількість офіцерів та військовослужбовців строкової служби була кратнозменшена, а обслуговування комплексу звелося до підвозу строковиків на експлуатаційну територію антен для прибирання пилу в приміщеннях і листя (снігу) один раз на тиждень.

Тим не менш, інфраструктурне забезпечення містечка залишалось на тому ж рівні, що й у роки активності військової служби на території частини та застосування комплексу.
Як і у Прип’яті, за дивною радянською «традицією» забезпечення міст і містечок «особливого значення», магазини Любеч-1 завжди мали достатню кількість продуктів та їх немалий асортимент, а раніше згадані пішохідні доріжки замість вулиць та під’їзні до містечка дороги ледь не«25/8» очищалися від снігу та ожеледиці взимку і сміття з листям у незимовий період.

Раніше згадані військовослужбовці рядового та сержантського складу проживали в казармах і несли службу на території військової частини, тож іноді мали звільнення до Любечу-1 у вихідний день, але нерідко вночі стрибали через паркан у «самоволки» (самовільне залишення військової частини), адже проживання на території військової частини протягом двох років і від цього посилене бажання відчути дійсні переваги цивільного життя та пошук пригод давалися в знаки.

Відключення комплексу та поступовий занепад і відсутність бачення Міністерства оборони України застосування території військової частинита військового містечка у зв’язку з уже всім відомим планомірним знищенням Збройних Сил України, призвели до демонтажу антен комплексу передавача Любеч-1 у 2000-х роках. Так, несення військової служби досі продовжувалось, але лише у якості повсякденної діяльності військової частини військ зв’язку.

Поступово, починаючи з 1990-го року, фаховий особовий склад військової частини пп 03354 переміщували в Комсомольськ-на-Амурі для подальшого проходження служби на такому ж, але діючому комплексі,
а протягом початку 2000-х років рядовий, сержантський та офіцерський нефаховий особовий склад – до інших військових частин Збройних Сил України, в основному, до частин військ зв’язку.

Розпочате у кінці 1990-х розформування військової частини А3330 відбувалось повних 6 років, що свідчить про масштаби розробленого, виробленого та встановленого обладнання, яке протягом цього часу успішно вивозилось у досі невідомому напрямку, адже містило кілограми дорогоцінних металів, позаяк у часи роботи, комплекс «Дуга» був одним із найсучасніших досягненням науки оборонного сектору радянського союзу та був у ланцюзі «радянської ядерної дубини», бо саме він мав виявляти пуски міжконтинентальних ядерних ракет США.

У зв’язку з перміщеням 100% особового складу, на території в/ч А3330 будь-яка повсякденна діяльність притаманна військовим частинамзупинилась у 2003-му році. Територію охороняли, постійно змінюючись,
то окремі роти охорони тоді ще внутрішніх військ (Національної гвардії), то воєнізована охорона різних державних формувань. Містечко померло,
а його жителів із важким скрипом Міністерство оборони України переселяло та виселяло. Колишній «райський куточок», як називали його за неймовірну навколишню природу та віддаленість від цивілізаціївисокопоставлені начальники міністерства оборони срср, а потім – Міністерства оборони України, за лічені місяці став «богом забутим місцем».

На здивування, включно до зими 2005-2006, у Любечі-1, через відсутність реагування місцевої та центральної влади, досі залишалися проживати 10 сімей з дітьми. Без світла (до того ж, плити були електричними), опалення, води, каналізації та з найближчим магазином за 3 кілометри пішки.

Остаточно, військова частина А3330, колишня військова частина польова пошта 03354, загоризонтна радіолокаційна станція, була розформована та припинила своє існування у 2008 році.
Підсумовуючи сказане хочеться, щоб будь-які розформування військових частин проходили, або їх переформатуванням зі зміни напрямку діяльності і залишенням території з будівлями та особовим складом, або
з використанням подібних територій і будівель за новим призначенням, не покидаючи ні їх, ні проживаючих поряд людей напризволяще.