У чеченському полоні: як кадирівці викупляють українців, щоб обмінювати на своїх

Вже майже 3 роки понад 8 тисяч цивільних та військових українців досі перебувають у полоні. Десятки тисяч людей вважаються безвісти зниклими. РФ порушує норми гуманітарного права, не повідомляючи про факт полону. Тим часом сімʼї наших захисників днями й ночами моніторять пабліки та соцмережі, в надії знайти хоча б зачіпку, аби дізнатись де їхні рідні. Ми звикли думати, що наших військовополонених утримують виключно в російському полоні. Проте насправді вони, знаходиться на території Чечні. У цій статті ми зібрали історії полону, свідчення тих, хто пройшов через чеченський полон, дізналися про умови утримання та ймовірних причетних.

«Українець я»: історія Максима Іващенка

Зовсім нещодавно до нас звернулася Олександра, дружина військовополоненого Максима Іващенка, який перебуває у полоні понад рік. Останній раз Максим виходив на звʼязок 13 лютого 2024 року. Пізніше Максима визнали зниклим безвісти. Після 10-ти місяців тиші 4 грудня 2024 року мати Максима впізнала його на фото в пошукових групах. Виявилося, що його утримують у Грозному, Чеченська Республіка. З’явилися фото та відео, де Кадиров особисто розмовляє з Максимом, пропонуючи йому залишитися в Чечні, адже він «схожий на чеченця». Але відповідь Максима була чіткою: «Українець я». Детальніше про цю історію, ви можете прочитати у нашому матеріалі.

Разом із Максимом у чеченському полоні перебувають понад 140 військовослужбовців, про це нам розповіла дружина Максима. Серед них і п’ятеро його побратимів, які потрапили в полон під час боїв за Авдіївку. Деякі з них перебувають у неволі вже понад два роки, багато хто потребує термінових операцій та медичної допомоги. Останній обмін із Чечнею відбувся ще в червні 2023 року, після чого не було повернуто жодного українського військовополоненого.

Максим Сироватко: історія бійця який потрапив в полон після першого штурму

Згодом ми натрапили ще на одного військового який теж перебуває у полоні в Грозному. Ми звʼязалися з його дівчиною Лізою і вона розповіла нам, про свого хлопця Максима Сироватка, якому всього 20 років, сам він родом з Києва. За пару місяців після початку війни Максим сказав про те, що хоче піти обороняти Україну.

 «Я до цього не дуже віднеслась, так як розуміла що може трапитись там. Ми дуже довго та складно обговорювали його бажання піти, я всіма силами тягнула час, вмовляла його не робити такого, побути ще трішки зі мною. Деякий час це діяло, але в травні 2023 року він остаточно прийняв рішення піти, а саме в 3 штурмову бригаду», — поділилась з нами Ліза.

Дівчина не могла прийняти вибір Максима, але єдине що їй залишалось робити це підтримувати та вірити в нього:

«З мамою ми відправляли йому посилки, там було різне, і теплі речі, і таблетки, сигарети, смаколики. Я допомагала йому збирали гроші на машину, бо вони невдовзі повинні були йти на штурм. Було дуже страшно за нього, бо він молодий, йому всього 19 було, досвіду немає, він ніколи не тримав зброю перед тим як підписав контракт».

Згодом Максим пішов на свій перший штурм:

«Перший його бій це була Авдіївка, Коксохім. 11 лютого він зателефонував всім, сказав що йде на штурм, телефон з собою не бере. А вже 15 лютого матері зателефонували та сказали що він безвісті зниклий, останній раз його бачили 12 числа», — розповідає нам Ліза.

Дівчина не могла в це повірити, вона відчувала що він живий, та вірила в це, тому почала діяти:

«Ми почали звертатися в різні органи, надавати інформацію, що він безвісті зниклий, підписалися на всі можливі телеграм-канали з пошуком. Кожен день я вдивлялась в кожного полоненого та мертвого, я вірила що зовсім скоро ми його знайдемо живим. Я телефонувала всюди, благала кожного допомогти та знайти його. В нас було жахливих 9 місяців тиші. Я жила в невідомості всі ці місяці. 4 грудня я, як завжди, дивилася канали і натрапила на фотографію де стояв мій коханий. Я почала дзвонити рідним, показувати фотку, що нарешті я його знайшла. Потім мені надали відео, яке, я гадаю, багато хто бачив — Кадиров приїхав до полонених. Мій Максим стоїть весь замучений, очі пусті, схуд, він сам не свій був. Ми знайшли ще одне відео, де Кадиров допитує полонених яких начебто бере в полон, один з них був мій Макс. Він там каже що він з 3-ї штурмової, азовець, тоді я перший раз за 9 місяців почула його голос та побачила».

Вже рік Максим перебуває в Чечні, в Грозному. За останні 19 місяців не було жодного обміну з чечнею. Багато хлопців перебувають в полоні вже понад 2 роки.

«За цей місяць я підняла на вуха всіх кого тільки можна. Всі служби по декілька разів зі мною спілкувалися, але якщо чесно, толку поки ніякого. Ніякої інформації за нього немає, нічого нового немає, в Червоному Хресті ще досі не підтверджений полон, так як Росія не подала списки полонених в яких є підтвердження що Макс там. Багато служб кажуть що в них нормальні умови, нормальне ставлення і щоб ми не переймалися, але поки він не тут, я 100% не знаю чи перебуває він в безпеці і чи все так добре там як кажуть», — розповідає Ліза.

Лише один телефонний дзвінок: історія Сергія Скотаренка

Ія Рашевська — дружина військовополоненого із Запоріжжя Сергія Скотаренка, якого утримують у Чечні. Про це пише Радіо Свобода.

На момент повномасштабного вторгнення Сергій працював за кордоном. Втім, наприкінці 2022 року він повернувся до України, щоб долучитися до Сил оборони. Він став військовослужбовцем 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. У березні 2023 року Сергій вирушив на бойове завдання на Авдіївський напрямок Донецької області. 10 квітня дружині повідомили, що військовий зник безвісти.

«Це хлопці, які були звільнені з полону у 2023 році. Мені одна дружина звільненого повідомила, що її чоловік бачив мого чоловіка в полоні в Чечні. Так я дізналася, що мій чоловік живий і перебуває у полоні. Мій чоловік зник ще з одним хлопцем, але його не шукали рідні, бо у нього рідних немає. Також мені ця дружина повідомила, що цей хлопець теж перебуває у Чечні в полоні. 11.06.2023 року був черговий обмін, з Чечні тоді повернули побратима мого чоловіка В’ячеслава Клюшнікова. Він мені сказав, що вони потрапили в «ДНР» в полон, а потім вони опинилися у Чечні»,— поділилась жінка.

Вона лише раз мала можливість поспілкуватися з чоловіком під час полону. Він зателефонував їй у серпні 2023 року. Про умови, в яких він перебуває, і стан здоров’я відомо мало, розповідає жінка.

«У серпні був телефонний дзвінок від чоловіка. Він тривав три хвилини, ми з ним побалакали по відеокамері. Я бачила, що в чоловіка на чолі є пухлина. Я не знаю, вона доброякісна чи злоякісна, але вона є там. Він у нас запитав, як діти, як я, і попросив, щоб ми допомогли їм повернутися додому, вся надія на нас. На той момент, коли був звільнений його побратим, вони були в Чеченській Республіці, в місті Грозному. Їх утримували в підвалі, «мівіну» давали, вода технічна у них є і хліб, можна в принципі вижити. Виглядав чоловік дуже погано, бо він дуже схуд», – розповіла Ія.

Дружина українського військовополоненого повідомила «Новинам Приазовʼя», що, за підрахунками родичів, у Чечні перебувають більше сотні українських військовополонених.

«Там є хлопці, які поранені, які інваліди вже. Є хлопці, які два роки не бачили своїх дітей, які зовсім не бачили своїх дітей. Поки мій чоловік сидить у полоні, померла його мати. Таких дуже багато, хто не дочекався хлопців додому. Червоний Хрест нам відповідає, що в Чечню їм не дозволяють приїхати. Тобто Червоний хрест жодного разу не був у Чечні. Ми зверталися у Координаційний штаб, до Лубінця (український омбудсмен – ред.), до депутатів, СБУ, куди тільки можна. Допоможіть нам повернути наших рідних додому! Вони теж стояли на нулі, бігали з автоматами, й вони теж хочуть додому. Два роки — це дуже багато. І полон вбиває», — наголосила вона.

Приписка: «Полон. Грозний». Історія Сергія Мороза

Сергій Мороз — військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ. У березні 2023 року родичі отримали сповіщення, що він зник безвісти на Бахмутському напрямку Донеччини. Згодом вони дізналися, що чоловік перебуває у полоні в Чечні, розповіла «Новинам Приазовʼя» мати військового Алла Дем’янець.

«Нам скинули відео з «кадирівцями», на цьому відео ми впізнали свого сина. А потім у 2023 році, у червні, звільнилися хлопці, які нам дзвонили й казали, де перебуває Сергій. У Координаційному штабі, в особистому кабінеті було написано «Полон», а згодом зʼявилась приписка: «Полон. Грозний», — розповідає мати Сергія.

В якому стані зараз військовий, рідні не знають. Коли він потрапив у полон, то був поранений. Жодної можливості сконтактувати з ним за весь час не було, додала мати Сергія Мороза.

«Поки він був у полоні десь в Росії, допоки забрали чеченці, то у нього було ножове поранення у плече. Хлопці так особливо не казали, що з тим пораненням, сказали, що наче все добре, а я на цей час не знаю, який у нього стан і що у нього там з рукою. В мене менший хлопчик загинув, а старший — я дуже хочу, щоб його повернули. Уже не знаю, куди звертатися, що робити. Просто прошу, щоб вже якось допомогли і звільнили сина, і додому повернули», — розповіла Алла.

Півтора місяця в одиночній камері: історія полону Володимира Безклинського

На сайті Кременчуцької газети ми знайшли історію Володимира Безклинського, який повернувся з чеченського полону.

Коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну чоловік перебував у Польщі. Але з перших днів повернувся назад додому. Він пішов добровольцем у РТЦК та СП, але там були величезні черги. Тож спочатку повномасштабної війни Володимира Безклинського не мобілізували, а вже в серпні 2022 року призвали до лав ЗСУ, у десантно-штурмову бригаду. 

«Ми були під Мар’їнкою, захищали позиції в районі Новомихайлівки, коли розпочався обстріл. Ворог вів вогонь з танків, сильний обстріл був. Ми просили відходу, а нам його не дали. Просили навіть взяти удар на себе, вже розуміли, що до нас ворог підходить. Також нам відмовили. А буквально в один момент після танкового обстрілу, коли ми всі «по норах» ховалися, якраз вони підповзли: бачимо вже перед нами стоять. У полон нас брали росіяни, а потім до себе забрали чеченці», — розповідає Володимир. 

Володимир пояснив, що у ворогів така система ведення війни — чеченці відправляють попереду себе росіян «на м’ясо», а потім славу забирають собі. Так Володимир з трьома побратимами потрапив в полон. Дехто мав поранення, було багато вбитих.

«Уже коли нас випустили з полону, то тоді наші війська відійшли з тих позицій. А я пів року провів у камері чеченської тюрми. Особиста тюрма Кадирова, у самому Грозному. Але спочатку нас відвезли в шахту, ми там сиділи, буквально, тижні дві. А потім нас відвезли в Грозний, туди завезли зав’язаними очима, руками. Там розподілили нас по одиночних камерах, і півтора місяця я просидів без світла, без нічого. Потім дали світло. Годували відразу спочатку два рази на день. А потім якось трохи припинилося. Вони супи нам давали, в основному. Але в камерах-одиночках сиділи ще два чеченських мента-поліцейських. Так і не зрозуміли, за що там сиділи. Їх випускали раніше нас, а приносили їжу в одному відрі. Так вони гущу вибирали, нам оставалася одна вода, шматок хліба і півлітра чаю. Це останні два місяці у нас так було», — пригадує Володимир.

Тож врешті-решт він став важити 56 кілограмів, при тому, що його звична вага в  64-65 кілограмів. Пригадує, що коли сидів в одиночній камері, то щоб якось розрадити себе зробив з м’якуша хліба кістяки, розкреслив на підлозі схему нардового поля і грав сам з собою. З рідними ніякого зв’язку не мав, весь час вважався безвісти зниклим.

«У січні нас повезли знімати відеоролик,  зняли 29 людей, які перебували в цьому місці в полоні. Усі з різних підрозділів. І тоді, 5 січня, тільки стало відомо, що ми в полоні. Нас поміняли просто чисто випадково. Наскільки вже потім було зрозуміло, що наша брагада захопила шість кадирівців. А Кадиров сказав, що «будь-якими шляхами мені їх повернуть назад». І от нас поміняли 29 на 6. Спочатку був неофіційний обмін. Поміняли так неофіційно, а потім через два дні зробили офіційний обмін, саме на Великдень — 23 квітня 2023 року. Ми потім самі про це дізнавались, цікаво було, як нас обмінювали», — пригадує Володимир і говорить, що тоді був великий обмін військовополоненими.

Історія Вʼячеслава Левицького, якому у Чечні ампутували усі кінцівки

Наступну історію ми знайшли на Суспільному. Це історія про 40-річного військового В’ячеслава Левицького з Одещини, який у перші дні повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну. Чоловік тримав оборону на Херсонщині, Миколаївщині та Донеччині. На Сході України отримав поранення та потрапив у полон до чеченців. У Грозному йому ампутували руки і ноги.

В’ячеслав Левицький отримав поранення під Авдіївкою у Покровському районі Донецької області.

«Почався обстріл і мені прилетіло в ногу — одну, в другу, а ще в живіт. Знепритомнів. Потім напівпритомний не розумів, куди повзти. Спочатку на четвереньках, бо ноги боліли, тяжко було йти, доповз туди, де вода, і в тому місці 5 днів провів. Руки спухли. Потім набрався сил і почав повзти в те місце, де знав, де є наші рації, але поки я добрався, рацій там вже не було, бо за ці всі дні росіяни повністю захопили нашу цю територію», — розповідає військовий.

Поранений і без медичної допомоги В’ячеслав сім днів провів на морозі у пошуках своїх, проте натрапив на росіян. Його взяли в полон так звані «ДНРівці».

«Спочатку просто допит був, потім нагріли кочергу, але, слава Богу, шмалити не шмалили, але били так як боксерську грушу», — пригадує захисник.

«Допитували там, катували мене. Після їхніх допитів і синяки, і ніс розбитий,  і саперною лопаткою по голові били, і прутом, Били, били, а в кінці скинули мене в погріб і я там два чи 3 дні в погребі пробув. Потім витягнули мене з погреба повезли в місто якесь. Там передали чеченцям мене. Перший командир, що мене побачив, каже: «эти с*ки тебя еще били. Какие они п*д**асы», – розповідає В’ячеслав Левицький.

У «ДНРівців» В’ячеслава викупили чеченці для обміну. В госпіталі у Грозному захиснику зробили операцію і ампутували руки та ноги — на ногах була гангрена, а руки були обморожені.

«Ноги були простріляні. Лікар хотів їх врятувати, але каже, що Славік, пішла гангрена. Я тільки на 10 добу потрапив в лікарню. Каже, трішки тебе б раніше привезли, можна було б ті рани врятувати. Каже, пішла гангрена і треба ампутувати ноги, навіть дали папірець, щоб я підписав, що даю згоду», — каже В’ячеслав Левицький.

Після трьох з половиною місяців полону Вячеслава Левицького обміняли. Його мама Тетяна Левицька розповідає, увесь цей час не знала, де її син, він вважався зниклим безвісти. Отримала дзвінок від В’ячеслава, коли він вже був на українській землі.

«Мені дзвінок 11 червня: “Мамо, це я – Славік”. Як я їхала до нього, кажуть, а ви знаєте, шо там з Славіком? Кажу, що ні, Славік та й Славік. І мені показали, як він виходив з полону відео, і тоді я вже побачила, що у нього немає рук. Ні рук, ні ніг. Мені було страшно. Ну нічого, головне живий», — ділиться мама В’ячеслава Тетяна Левицька.

Дружба у полоні: історія Вʼячеслава та Сергія

У чеченському полоні Вʼячеслав знайшов друга, Сергія, про їхню історію пише ТСН.

«Сергій від 17 березня мене доглядав. Годував, одягав, умивав», — розповідає Вʼячеслав.

Сергій Потремай — стрілець-піхотинець. Воював з 2015-го. Пішов боронити Миколаїв з перших днів повномасштабного вторгнення. Потім воював на Донбасі. Там його і захопили у полон.

«Дрон в бліндаж скинув гранату і всі четверо хлопців були поранені. Ми пішли забрати поранених. А один був дуже важкий. Мені довелося залишитися з ним на ніч. У той момент їхні ДРГ починають в посадку заїжджати. Я зрозумів, що починається зачистка і прийшлося відступати до Первомаївки. А Первомаївка була їхня», — описує він історію потрапляння в полон.

Спочатку півтора місяці чоловік був в катівнях «днрівців».  

«Мене 5 раз виводили розстрілювати. Електрошок, дубінка. Я був прикований там до батареї просто і все. Якесь одіяло кинули. Їсти там — раз на добу. Каша, могли хліба кинути і все», — розповідає звільнений з полону захисник.

Та потім приїхали «кадирівці». Вони купили українських полонених у росіян, щоб потім обміняти на своїх. «Кадирівці» за гроші формують свій обмінний фонд.

«Їм треба було 60 чоловік на обмін. А потім привезли Славіка важко пораненого. Ми якщо чесно думали він взагалі не виживе. Гарячу воду принесли і помили його», — зазначає Сергій Потремай.

Полоненого Сергія приставили доглядати за побратимом Вʼячеславом. І він став його ногами та руками спочатку в госпіталі, потім в підвалі.

Обміни весь час зривалися. 10 червня зачитали список з 39 полонених в підвалі Грозного в ньому були прізвища лише 9-х. Серед них — Вʼячеслав та Сергій.

«Так я за Славком доглядав, вони вирішили, що я мав його супроводжувати. Так я і поїхав. Славік допоміг з полону вийти. Взаємовиручка», — каже Сергій.

Що відомо про чеченський полон?

У березні минулого року представник українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко повідомив англійському виданню The Times про те, що чеченські військові купують у різних російських підрозділів полонених українських солдатів, відвозять їх до Грозного, а потім обмінюють на своїх товаришів по службі. 

Чеченський правозахисник, юрист Абубакар Янгулбаєв розповідав про ці схеми обміну:

«Про ці схеми говорилося, починаючи десь з осені 2022 року, коли з’явилися перші полонені з обох боків. Попри те, що це частина російських силових структур, вони мають свої інтереси. Головне — це отримувати більше через обмінні списки своїх, тому що Кадирову потрібно доводити таким чином свій авторитет перед своїми ж людьми, яких він постійно закликає їхати на війну. Можна сказати, що це така його піар-кампанія. Для мене особисто дуже дивно, як взагалі потрапили ці полонені в руки Кадирова, який взагалі не має навіть ніякого стосунку до Міністерства оборони. Це ж має відбуватися в рамках Міністерств оборони РФ та України. Тобто між ними Кадирова в цій формулі ніяк бути не може», — зауважив він.

Рішення про обмін українських військових, які перебувають на території Чечні, будуть ухвалюватися лише з дозволу Кадирова, додав юрист.

«Кадировська сторона, можливо, хоче у своєму розумінні якоїсь пропорційності, якесь своє ціноутворення людського життя відбувається у них у голові, виходячи з еквівалента військовополонених. В цілому насправді у Кадирова цей банк військовополонених обмежений, він використовується, в першу чергу, щоб піаритися. Відбувається реальний обмін тільки тоді, коли саме Кадирову треба, тільки з його прямого дозволу обмінюватимуть цих людей», — зазначив Янгулбаєв.

Точна кількість вивезених до Чечні українських полонених не розкривається. Також невідомо, чи продовжуються такі продажі наразі і наскільки широко поширена ця практика. Міноборони та керівництво Чечні ситуацію не коментують.

На початку 2024 року Рамзан Кадиров запропонував обміняти українських військовополонених на зняття з сім’ї санкцій США. Ця новина обурила навіть російських мілітаристських блогерів — голову Чечні звинуватили у торгівлі «живим товаром». Після цього він назвав свою заяву «тролінгом».

На території Чеченської Республіки можуть перебувати понад 150 полонених українських військових, 36 з них мають статус зниклих безвісти, але ймовірність їхнього перебування у Грозному — дуже висока.

Міжнародний комітет Червоного Хреста не дає підтверджень про перебування в полоні українців на території Чечні, також Координаційному штабу не відомі факти відвідання цією гуманітарною організацією українських полонених у цій російській республіці.

Як зауважили у штабі, зазвичай військові Сил оборони потрапляють у полон з різних ділянок фронту, проте згодом їх можуть передати в місця утримання на території Чечні.

«Як і в інших місцях утримання полонених на території країни-агресорки та тимчасово окупованих територіях України, стосовно полонених не дотримуються норми гуманітарного права та вимоги Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Режим Кадирова використовує полонених зокрема як «живий щит» для військових об’єктів, а також як важіль для зняття санкцій з представників родини Кадирова», — констатували у Коордштабі.

Конкретних офіційних пропозицій стосовно обміну від влади Чечні не надходило. Україна передає всю інформацію про полонених до Міжнародний комітет Червоного Хреста, проте Червоний Хрест не має можливості здійснювати діяльність на території Чечні.

На початку грудня 2024 року очільник Чечні — Рамзан Кадиров опублікував відео із зустрічі з українськими військовополоненими і пригрозив використовувати їх як живий щит від безпілотників, що атакують республіку.

«За попередньою інформацією, отриманою з цього відео, є висока ймовірність перебування цих військовополонених на території Чеченської республіки. Управління (Секретаріат уповноваженого) спільно з Національним інформаційним бюро має підтвердження перебування в полоні лише частини осіб, зафіксованих на відео», — написав у своєму телеграм-каналі уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Артур Добросердов.

Водночас, за його словами, щодо 18 захисників України, про яких йдеться у відео Кадирова, офіційного підтвердження через Центральне агентство Міжнародного комітету Червоного Хреста наразі не отримано.

«Міжнародний комітет Червоного Хреста, як нейтральний посередник у збройних конфліктах, має міжнародний мандат для вирішення гуманітарних питань, і ми продовжуємо тісну співпрацю з ними у цьому напрямку», — заявив Добросердов.

За результатами опрацювання відео Артур Добросердов направив лист до МКЧХ з метою перевірки достовірності відомостей щодо перебування 18-ти осіб на підконтрольній РФ території.

«Робота з координації розшуку зниклих осіб та встановлення їхньої долі є нашим пріоритетом, і ми використовуємо всі можливі інструменти для досягнення цієї мети. Загалом у поточному році проведеним моніторингом та аналізом соціальних мереж, месенджерів та інтернет-ресурсів встановлено 1062 особи, які вважалися зниклими безвісти та яких взято в полон країною-агресором», — йдеться у дописі.

За словами Добросердова, з метою актуалізації даних про цих осіб, а саме — знаходження в полоні, відповідна інформація направлялася до ДП «Український національних центр розбудови миру», Нацполіції України, Об’єднаного центру Служби безпеки України, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

«До Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, додано ідентифікуючої-аналітичної інформації (фотозображення /відеоматеріали полону) по 2121 особі», — зазначив Добросердов.

Умови утримання

Документатор і журналістка Медійної ініціативи за права людини Марія Климик розповіла «Новинам Приазов’я», що, зі слів звільнених із полону військових, у Чечні система утримання дещо відрізняється від тієї, яка діє на території Росії та на окупованих територіях.

«Коли їх перевезли на територію Чечні, в Грозний, не було цієї стандартної процедури «прийомки» так званої, яка відбувається в російських вʼязницях і колоніях, куди звозять наших українських військовополонених. Хлопців утримували не в цих місцях, яких утримують на території Росії, їх утримували в підвалах, які були спеціально обладнані. Дехто підозрює, що це були відділки поліції. Ці підвали були вже облаштовані ґратами, спальними місцями слугували звичайні якісь господарчі полиці у звичайних підвалах будинків. Там не було звичайних вікон, було доволі темно. Але, попри це, принаймні тих, кого опитали ми, до них було більш-менш лояльне ставлення, не було такого сильного якогось фізичного впливу. Охорона чеченських представників, які за ними спостерігали, вони більш-менш нормально до них ставилися. Там немає такої історії, як цілодобово вчити та співати російський гімн або вивчення пісень з вибаченнями, там немає дуже сильної пропаганди», — каже правозахисниця.

Ставлення до українських військовополонених зазвичай змінювалося, коли до місць їхнього утримання приїжджали російські наглядачі, зазначає журналістка.

«Бували моменти, коли в ці місця утримання приїжджав хтось із російського представництва, з міністерства, хтось приїжджав з військової поліції, щоб здійснювати якийсь нагляд. Тоді, коли вони не отримували відповіді на якісь запитання або їм щось не подобалось, тоді починалися побиття. Це не була якась масова процедура. Там були якісь невідповідності з документами, вони шукали якихось конкретних людей. Тому, коли їм не подобалися якісь світлини, тоді починалися побиття», — розповіла Марія Климик.

Є різні історії потрапляння в полон до чеченського підрозділу Росгвардії «Ахмат», розповідає правозахисниця. Часто, каже, вони бувають доволі жорстокими.

«Були і розстріли на полі бою, були і випадки, коли в полон з великої групи потрапляли лише ті, хто мав певні спеціальності, типу розвідники, зв’язківці, які могли щось розповісти. Всі інші, звичайні солдати, рядові, вони не несли якоїсь цінності, тому на полі бою їх, так сказати, позбавлялися, були такі накази. Ті, хто був важко поранений, не несли цінності для тих, хто їх брав у полон, тому їх або залишали помирати на полі бою, або розстрілювали. Однак ті, хто потрапляв уже поранений в полон, приїжджали в Грозний, їм надавалась медична допомога. Декого навіть возили в лікарню, там вони отримували нормальне медичне обстеження», — повідомила вона.

Декого з українських військових обміняли на чеченських неофіційно під час так званих польових обмінів, додає Марія.

«Такі собі польові обміни, і вони відбувалися саме між українською і чеченською стороною. Тобто обмінювали українських військовополонених на чеченських. Були випадки, коли тих, кого везли на обмін, доставляли до Росії, і там вже далі обміном займалися саме російська сторона. Чеченці були лише як наглядачі, лише як утримувачі, вони там виконували своє завдання — потримали в себе певну кількість військовополонених. А коли настав час, вони просто передали цих військовополонених вже РФ», — зауважила правозахисниця.

Про вʼязницю

У відкритих джерелах немає детальної інформації про конкретних керівників в’язниць у Грозному, Чечня. Відомо, що в місті діє особиста в’язниця Рамзана Кадирова, голови Чеченської Республіки, де утримують полонених, зокрема українських військових. 

Хасбулат Сайдхасанович Алсултанов — підполковник внутрішньої служби, начальник Федеральної казенної установи «Слідчий ізолятор №1» Управління Федеральної служби виконання покарань (УФСИН) Росії по Чеченській Республіці, розташованого в місті Грозний, в якій ймовірно утримують українських полонених. Він обіймає цю посаду з 6 березня 2017 року.

Щодо конкретного слідчого ізолятора №1 у Грозному, інформація про утримання там українських військовополонених є обмеженою. Однак, враховуючи загальні дані про утримання полонених у Грозному, не можна виключати можливість їхнього перебування в цьому СІЗО.

Нам вдалось розшукати людей, які ймовірно займаються взяттям в полон наших військових:

• Командир спецназу «АХМАТ», заступник начальника Головного управління з військово-політичної роботи МО РФ Апти Алаудінов.
• Зелімхан “Шустрий” Батукаєв — командир групи спецназу “Ахмат”, 2-го мотострілецького батальйону 4-ї бригади 3-ї загальновійськової армії Південного військового округу ЗС РФ, якого війська ЗСУ ліквідували в серпні минулого року.

• Командири Агуєви Ісмаїл та Рустам. Довірені їм підрозділи — батальйон «Захід-АХМАТ» ПВО МО РФ та ОМВС РФ

Ми також подали офіційний запит до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, аби отримати актуальну інформацію щодо військових, які перебувають в полоні в Грозному, Чечня. Поки що ми не отримали відповідь та оновимо матеріал, коли зʼявиться нова інформація.