24 лютого 2022 року стало точкою неповернення для кожного українця. Цей день памʼятає кожен, день який не лише кардинально змінив життя мільйонів людей, а й вплинув на їхню свідомість, цінності, ідентичність та уявлення про майбутнє. Три роки війни, 1095 днів боротьби, загартували українську націю, зміцнили національну ідентичність та підвищили рівень громадянської відповідальності.

Зміцнення національної ідентичності

Протягом останніх років Україна переживає значне зміцнення національної ідентичності, що підтверджується численними соціологічними дослідженнями та державними ініціативами.

Раніше багато українців сприймали свою національність радше як формальність. Війна ж посилила відчуття приналежності до нації. Символіка, мова, історія та культура стали невід’ємною частиною життя навіть тих, хто раніше не надавав їм великого значення. Ми стали нацією, яка бореться за свою свободу, за свою землю, за своє право називатися українцями. І ця боротьба не лише на полі бою, а й у серці кожного з нас. 

За даними опитування Центру Разумкова, проведеного в червні 2024 року, 95% громадян України вважають себе етнічними українцями, 2% — етнічними росіянами, 2% належать до інших етносів, а 1,5% не визначилися з етнічною належністю. Це свідчить про значне зростання національної самоідентифікації порівняно з попередніми роками.

У тому ж дослідженні 91% опитаних зазначили, що «дуже пишаються» або «скоріше пишаються» своїм українським громадянством. Для порівняння, у 2015 році цей показник становив 68%, а у 2000 році — 62%. Це демонструє стійке зростання патріотичних настроїв серед населення. 

• Популярність вишиванок та інших елементів національного одягу.
• Активне використання української мови в публічному просторі та побуті.
• Зростання інтересу до історії та культури України.
• Поява нових культурних продуктів, що відображають національну ідентичність (фільми, книги, музика).

Відхід від радянської та проросійської спадщини

Якщо до 2022 року ще точилися дискусії щодо радянського минулого, то сьогодні його остаточно відкинуто. Вулиці перейменовуються, пам’ятники зносяться, а ставлення до Росії стало негативним. Російська культура більше не асоціюється з чимось нейтральним або прийнятним. Процеси дерусифікації та деколонізації набули безпрецедентних масштабів, відображаючи прагнення українців зміцнити національну ідентичність та дистанціюватися від російського впливу. 21 березня 2023 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топоніміки». Цей закон надає правові підстави для усунення символів російської імперської спадщини з публічного простору та сприяє формуванню української національної ідентичності.

З березня 2022 року по травень 2024 року в 83 містах України було перейменовано понад 7,8 тисяч топонімів, пов’язаних з російською історією та культурою. Найбільше перейменувань відбулося у 2022 році — 3284 об’єкти, що становить 42% від загальної кількості змінених назв. Крім того, за рік, з липня 2023 по липень 2024 року, було демонтовано 1066 пам’ятників, пов’язаних з радянським минулим. Детальніше про декомунізацію в Україні читайте в нашому матеріалі.

Масовий перехід на українську мову

Якщо раніше багато людей, особливо у великих містах, використовували російську в повсякденному житті, то сьогодні українська мова стає не просто засобом спілкування, а символом опору. Багато хто почав говорити українською навіть у побуті, підкреслюючи свою позицію. За результатами дослідження Інституту соціології 64% українців постійно спілкуються українською вдома, що свідчить про зростання мовної свідомості.  Російська агресія зробила мовне питання не просто політичним, а й екзистенційним. Українська мова стала не просто засобом спілкування, а й зброєю, що говорить правду про нас, про нашу історію, про нашу культуру.

Ми почали говорити українською не тому, що це модно чи патріотично, а тому, що це наш свідомий вибір. Вибір на користь ідентичності, на користь правди, на користь майбутнього.

Згуртованість і взаємодопомога

Українці стали одним із найбільш згуртованих народів у світі. Волонтерський рух набув безпрецедентних масштабів: від збору коштів на дрони й машини до допомоги переселенцям. Люди допомагають один одному не з примусу, а за покликом серця. Понад 80% українців залучені до різних форм волонтерської діяльності або благодійності під час війни, що демонструє високий рівень громадянської свідомості.

Переосмислення ролі армії та героїзму

Війна оголила справжні цінності. Ми зрозуміли, що матеріальне — це тлінне, а головне — це життя, свобода, гідність. Ми почали цінувати прості речі: можливість обійняти близьких, можливість побачити сонце, можливість просто жити.

Героїзм став для нас не просто красивим словом, а й реальністю. Ми побачили героїв серед військових, серед волонтерів, серед звичайних людей, які не побоялися стати на захист своєї країни. І це змінило нас назавжди.

Якщо раніше військовослужбовців сприймали просто як професіоналів, то зараз ЗСУ є символом надії, захисту й самопожертви. Кожен військовий став героєм у очах суспільства, а повага до армії досягла історичного максимуму.

• Широка підтримка ЗСУ з боку населення.
• Волонтерська допомога армії.
• Участь у військових навчаннях та патріотичних заходах.
• Поява нових героїв, які стали символами боротьби за свободу.

Політична зрілість і зростання відповідальності

Українці почали глибше аналізувати політичні процеси, усвідомлюючи, що їхнє майбутнє залежить не тільки від влади, а й від активності самого суспільства. Багато хто став більш вимогливим до політиків і відповідальнішим у виборі керівництва країни.

Після корупційного скандалу в Міноборони у 2023 році українське суспільство змогло домогтися відставки посадовців, демонструючи небайдужість до державних справ.

• Активна участь у виборах та референдумах.
• Контроль за діяльністю влади з боку громадськості.
• Поява нових громадських ініціатив та організацій.
• Висловлення громадянської позиції через протести та інші форми активності.

Війна стала страшним випробуванням, яке змінило українців назавжди. Проте цей період зробив націю сильнішою, свідомішою та більш згуртованою. Українці більше не сумніваються у своїй ідентичності, не чекають змін від когось, а самі творять своє майбутнє. Це покоління, яке вже ніколи не буде таким, як раніше — воно стало справжніми творцями історії.

Війна у цифрах: людські втрати, збитки, досягнення

Військові втрати обох сторін

• Російська армія: понад 864 860 військових загинули або були поранені. Знищено понад 10 000 танків, 21 130 бойових броньованих машин, 370 літаків, 331 гелікоптер, 26 156 безпілотників.
• Збройні сили України: оцінки варіюються, але приблизно 46 000 загиблих та понад 380 000 поранених.

Людські втрати

За даними ООН, станом на січень 2025 року, внаслідок бойових дій загинуло понад 12 300 цивільних осіб, серед яких щонайменше 673 дитини. Кількість поранених перевищує 29 000 осіб. 

Кількість зруйнованих міст, об’єктів інфраструктури

• Повністю або частково зруйновано понад 1 500 міст та селищ.
• 152 млрд доларів прямих руйнувань, включаючи мости, дороги, аеропорти, лікарні та навчальні заклади.

Витрати на війну та допомогу Україні

• Загальні витрати на оборону України перевищили 100 мільярдів доларів.
• США, ЄС та інші партнери надали військову та фінансову допомогу на суму понад 250 мільярдів доларів.
• Україна отримала понад 1000 одиниць важкої бронетехніки, включаючи танки Abrams, Leopard, Challenger.

Економічні втрати

Економіка України зазнала значних втрат через війну. Прямі збитки від руйнувань інфраструктури оцінюються в $152 мільярди, а витрати на відновлення можуть сягнути $486 мільярдів. ВВП країни скоротився на третину і це лише у 2022 році і досьогодні повільно відновлюється, залишаючись значно нижчим за довоєнний рівень. 

Гуманітарна криза

За оцінками Центру економічної стратегії, станом на кінець листопада 2024 року за кордоном залишається 5,2 млн українських біженців.

3,7 млн з них покинули Україну через західні кордони. Так, від початку повномасштабної війни з України виїхало 43 млн людей, а в’їхало — 39,3 млн; різниця між цими числами показує кількість людей, які виїхали і не повернулися назад. Втім, це не враховує тих українців, які вимушені були виїжджати до європейських країн через Росію чи Білорусь.

За оцінками, до країн Європи через територію РФ чи Білорусі виїхало близько 239 тис. українців (0,2 млн).

Ще 1,3 млн українців, за даними ООН, стали біженцями в Росії чи Білорусі.

Війна призвела до масштабного переміщення населення. Українці були змушені залишити свої домівки, з них значна частина стала внутрішньо переміщеними особами, а інші шукали притулку за кордоном. Повномасштабне вторгнення Росії принесло розруху, змусило мільйони людей залишити свої домівки та назавжди змінило світогляд нації.

Наслідки війни: знищені міста

На жаль, ціна цієї боротьби — тисячі життів, зруйновані міста та знищена інфраструктура. Російська армія залишає після себе випалені квартали, понівечені вулиці та зруйновані будинки. Деякі міста постраждали настільки, що відновлення займе роки, а можливо, й десятиліття. За звітом КСЕ Серед міст, які постраждали під час війни найбільше: Мар’їнка, Маріуполь, Ірпінь, Харків, Чернігів, Cєвєродонецьк, Лисичанськ, Вугледар, Суми, Рубіжне, Ізюм, Миколаїв, Бахмут, Волноваха

Мар’їнка

Маріуполь

Ірпінь

Харків

Чернігів

Лисичанськ

Вугледар

Суми

Рубіжне

Ізюм

Миколаїв

Бахмут

Волноваха

Зняті в умовах воєнного стану: українські фільми

Усього три роки вистачило, щоб сформувати нові реалії українського кінопроцесу. Війна стала майже обов’язковим тлом усіх фільмів, запущених під час повномасштабного вторгнення. Але на першому плані цих стрічок дуже різні речі — від висміювання реалій до їх глибокого осмислення. Окрім культурного аспекту та розвитку української кіноіндустрії сьогодні фільми як ніколи відіграють важливу роль у нашому житті, адже вони виступають одним з інструментів документування воєнних злочинів РФ.

• «Наш дім у вогні», реж. Леся Білецька

Повнометражний дебют Олесі Білецької — це емоційна драма про перші дні повномасштабного вторгнення, ідентичність, мову й вибір, який і досі стоїть перед кожним і кожною, хто вирішив залишитися в Україні.

• «За перемогу», реж. Валентин Васянович

«За перемогу» — це антиутопія про важкі повоєнні роки.

• «Сірі бджоли», реж. Дмитро Мойсеєв

Це драматична історія двох дорослих чоловіків, які живуть у сірій зоні. Один принципово не бажає залишати дім і так само міцно тримається за проукраїнські погляди. Інший адаптується як може, сповідуючи принцип: у сірій зоні — сіра мораль. Та навіть цей хиткий світ руйнується, коли в селі з’являється російський снайпер.

• Залізні метелики

«Залізні метелики» Романа Любого («Зошит війни») розповідає про збиття росіянами влітку 2014 року в небі над українським Донбасом цивільного літака рейсу MH17 з 298 людьми на борту. Російський уряд одразу почав заперечувати свою причетність до трагедії, а пропаганда — працювати, щоб приховати справжні обставини злочину. Фільм розповідає про злочин, розслідування якого тривало 8 років.

• Звідки куди

Українсько-польський фільм, який показали під час Каннського кінофестивалю у рамках програми ACID. Для програми Cannes ACID щороку асоціація кінематографістів ACID (Асоціація незалежного кіно та його розповсюдження) обирає 9 фільмів. До виробництва фільму долучилась українська кінокомпанія «435 FILMS». Фільм також потрапив до коротких списків «Оскара» у категорії «найкращий документальний фільм», а також став найкращим документальним фільмом Одеського кінофестивалю.

«Звідки куди» розповідає про людей, які після вторгнення Росії змушені залишити свої домівки, щоб знайти безпечний притулок. Вони сідають в евакуаційний автобус та розповідають про те, що їм довелось пережити

• «Снайпер. Білий ворон»

У центрі сюжету пацифіст та екопоселенець із Горлівки, який хоче жити у мирі та гармонії з природою, але береться за зброю, коли на Донбас приходить війна. Щоб помститися за смерть дружини, він має знайти та ліквідувати російського снайпера-професіонала.

• «Я – Надія» (2023)

Серіал про медиків «швидкої» у Харкові, які під час повномасштабного вторгнення росії під обстрілами рятують мешканців рідного міста. Молода фельдшер Надія, всупереч умовлянням хлопця переїхати в безпечніше місце, залишається в оточеному Харкові та віч-на-віч стикається з ворогом.

• «Буча» (2024)

Український документальний художній фільм про волонтера, який вивозив людей із Бучі під час організованого російською армією масового вбивства місцевих жителів.

• «Мирний-21» (2023)

Фільм описує події червня 2014 року, які відбулися на прикордонній Луганщині. Тоді російські спецслужби та агенти намагалися схилити бійців луганського прикордонного загону зрадити Україну. Таким чином, вони намагалися повторити кримський сценарій і захопити українські території без бою. Попри відсутність досвіду, за рішенням чинного командира загін вступив у бій.

• «20 днів у Маріуполі»

Документальний фільм про російську облогу Маріуполя у лютому-березні 2022 року під час повномасштабного вторгнення РФ до України.

За ці роки Україна довела всьому світові, що її народ неможливо зламати. Збройні сили героїчно відбивають атаки ворога, цивільні допомагають армії, волонтери рятують життя, а міжнародні партнери підтримують нас на шляху до перемоги. Попри важкі випробування, країна продовжує функціонувати, люди знаходять сили жити, працювати та боротися за майбутнє. Три роки війни змінили нас назавжди. Ми стали сильнішими, свідомішими, більш згуртованими. Ми зрозуміли, хто ми є, чого ми хочемо, за що ми боремося.