Війна завжди має руйнівні наслідки не тільки для людей, але й для культури, нації та її історії. Російсько-українська війна, що триває з 2014 року і посилилась у 2022 році, стала катастрофою для культурної спадщини України. На жаль, в умовах збройного конфлікту, культурні пам’ятки стали мішенями для руйнівних ударів. Це є не лише актами вандалізму, але й частиною стратегій війни, спрямованих на стирання національної ідентичності та історії України. Тисячоліття історії, закарбовані в архітектурних шедеврах, музейних експонатах, археологічних пам’ятках, сьогодні перебувають під загрозою знищення.
Чому культурна спадщина стає мішенню?
- Пропагандистські мотиви і знищення національної ідентичності
У збройних конфліктах культурна спадщина часто стає мішенню через її символічне значення. Знищення або пошкодження пам’яток культури має за мету не лише фізичне руйнування матеріальних об’єктів, але й спробу стерти національну пам’ять, традиції та ідентичність. В умовах війни культурні об’єкти, які мають глибоке коріння в історії нації, стають своєрідним “полем бою” за думки та уявлення людей, намагаючись ліквідувати зв’язок з історією та культурною спадщиною. Це особливо очевидно в контексті російської пропаганди, яка активно намагається зменшити значення української державності, історії та культури. - Ідеологічна мета знищення культурних об’єктів
Ідеологічні мотиви зазнають особливого розвитку в період війни, коли знищення культурних об’єктів може стати частиною стратегічної мети з підриву національної самосвідомості. Виведення або знищення українських культурних пам’яток є частиною ширшої стратегії деморалізації населення, намагаючись викреслити культурні та історичні ознаки, що свідчать про незалежність і самобутність країни. - Військові дії та пошкодження об’єктів
Бойові дії часто проходять через історичні центри, де зосереджені важливі культурні та архітектурні пам’ятки. Міста, музеї, архітектурні комплекси та релігійні споруди опиняються у зоні бойових дій, і це призводить до їх пошкодження або знищення в результаті обстрілів, авіаударів чи артилерійських атак. Розташування історичних об’єктів в стратегічно важливих районах часто робить їх безпосередніми цілями для знищення з метою ослаблення морального духу супротивника або для досягнення тактичних переваг. - Мародерство і розкрадання культурних цінностей
В умовах війни мародерство та розкрадання культурних цінностей стають поширеним явищем. Втрата частини національних артефактів та музеїв — це не лише матеріальні збитки, але й непоправна втрата для культурної спадщини, яка часто немає заміни. Мародерство під час війни має не лише фінансовий вимір, але й глибший символічний зміст, оскільки культурні цінності, які можуть бути продані або переправлені за кордон, фактично “викрадають” історію і ідентичність народу. Це також ускладнює процеси збереження та реставрації, оскільки відсутність цілісних колекцій та артефактів унеможливлює відновлення спадщини. - Знищення в контексті психо-соціального тиску
Руйнування культурних пам’яток має психологічний ефект на населення. Це не лише фізична втрата об’єктів, але й глибокий соціальний удар, адже руйнуються не просто будівлі, а частина колективної пам’яті та національної гордості. Це може призвести до культурного виснаження і соціального розладу, втрата елементів, які об’єднують націю, що ще більше підриває моральний дух населення та знижує здатність до відновлення. - Невиправні втрати для наступних поколінь
Знищення культурної спадщини несе загрозу для майбутніх поколінь, оскільки значна частина культурної ідентичності може бути втрачена назавжди. Це стосується не тільки архітектурних пам’яток, але й таких об’єктів, як рукописи, старовинні книги, живопис, народне мистецтво, що мають безцінну історичну цінність і є носіями культури. Війна не тільки загрожує матеріальним об’єктам, але й позбавляє можливості вивчати та передавати нащадкам культурні досягнення попередніх поколінь.
Андрій Брижук — відомий культурний діяч, заступник директора Державного історико-культурного заповідника м.Острог, дослідник та популяризатор української культури, що активно підтримує ініціативи збереження національної спадщини. Як людина, що глибоко захоплюється українською історією, мистецтвом і народними традиціями, він поділиться своїми думками про те, як війна впливає на культурну спадщину України:
Знищення культурних пам’яток є надзвичайно болісним ударом по національній ідентичності України. Пам’ятки — це матеріальне втілення нашої історії, культури, традицій та цінностей, які формують нашу спільну ідентичність. Вони є свідками минулих епох і нагадуванням про багатовіковий шлях нашого народу. Коли агресор свідомо знищує ці пам’ятки, він намагається стерти нашу ідентичність, позбавити український народ символів, які об’єднують нас як націю. Це — воєнний злочин, спрямований на культурний геноцид. Подібні дії є не лише порушенням міжнародного права, а й посяганням на глобальну культурну спадщину, адже культурні надбання України є частиною світової. Наш обов’язок як нації — зберігати та відновлювати ці пам’ятки, навіть у найскладніші часи, адже вони є запорукою того, що наша історія, культура й національна ідентичність залишаться живими для наступних поколінь.
Андрій Брижук переконаний:
Навмисне знищення культурних об’єктів у зоні конфлікту є частиною стратегічної політики агресора, яка має кілька ключових мотивів. Найперше – знищення національної ідентичності. Повторю, що ці об’єкти є матеріальним втіленням історії, традицій та ідентичності народу. Їх руйнування спрямоване на стирання української культурної пам’яті, аби позбавити народ коріння та відчуття приналежності до своєї історії. Це стратегічний інструмент у спробі змінити свій національну свідомість. Також Росія намагається привласнити елементи української культури, викривлюючи історичні наративи. Насам кінець, Знищення культурних пам’яток має на меті деморалізувати український народ, показуючи вразливість його культурної спадщини. Це психологічний тиск, спрямований на ослаблення волі до опору.
Культурна спадщина України під загрозою: Найбільш постраждалі об’єкти
Російсько-українська війна спричинила непоправні втрати для культурної спадщини України, знищивши або пошкодивши численні об’єкти, що мають важливе історичне, культурне та релігійне значення. Окупанти активно намагаються стерти сліди української ідентичності, а культурні пам’ятки стали мішенями на полі бою. Найбільше постраждали:
- Релігійні споруди: Церкви, собори, монастирі стали одними з основних мішеней. Ці архітектурні об’єкти не лише є символами віри, але й важливими частинами національної ідентичності. Багато з них зазнали руйнувань від обстрілів або були пошкоджені під час боїв.
- Музеї та галереї: Музеї та культурні установи зазнали не тільки фізичних руйнувань від обстрілів, але й стали мішенями для мародерів. Численні експонати було вивезено або знищено, що призвело до серйозної втрати національного надбання.
- Історичні центри міст: Старовинні міста, з їхніми неповторними архітектурними ансамблями та пам’ятниками, стали територіями бойових дій. Багато таких об’єктів було пошкоджено або повністю зруйновано, втрачаючи частину культурної спадщини, що відображає історію та розвиток української нації.
- Археологічні пам’ятки: Розкопки стародавніх поселень, фортець, курганів, а також рідкісні археологічні артефакти, стали жертвами війни. Багато з них були пошкоджені внаслідок військових дій, а деякі навіть вкрадені або знищені мародерами.
Ці об’єкти стали важливими свідками руйнації не тільки матеріальної спадщини, а й історії, що наслідується поколіннями. Втрата культурних пам’яток — це не лише матеріальний збиток, але й глибока рана національної свідомості та ідентичності:
Андрій Брижук зазначає:
Масштаби знищення культурної спадщини України внаслідок російської агресії є колосальними. Йдеться не лише про фізичні втрати, але й про цілеспрямовану спробу зруйнувати українську ідентичність через нищення її матеріальних носіїв. Викрадення експонатів з Мелітопольського та Херсонського музеїв, яке набуло широкого розголосу в ЗМІ, є лише частиною масштабної злочинної кампанії. Міжнародне об’єднання музейників ICOM вже засудило ці дії, назвавши їх порушенням музейної етики. Це викрадення є спробою присвоїти українську історію та культуру. Значних втрат зазнають регіональні музеї, які опинилися в зоні бойових дій чи під окупацією. Не менш тривожними є руйнування археологічних пам’яток, які неможливо відновити. Російська тактика “випаленої землі”, особливо вздовж лінії фронту, несе катастрофічні наслідки для пам’яток архітектури та археологічних об’єктів. Окремо варто згадати втрати людського ресурсу в галузі культури, особливо серед археологів. Фахівці залишають свої регіони, а дехто, на жаль, гине, виконуючи свій обов’язок у зоні бойових дій чи окупації. Також через повномасштабне вторгнення не відбувся проект “Велика реставрація”, тож багато пам’яток України не отримали належної реставрації, серед таких будівлі обох наших музеїв (Музей книги та Музей в Острозькому замку). Головним завданням зараз є документування цих злочинів для притягнення винних до відповідальності. Документування має стати першочерговою метою як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Спроби зберегти культурну спадщину
Незважаючи на масштаб руйнувань, українці та міжнародна спільнота докладають максимум зусиль для збереження культурної спадщини:
- Документування пошкоджень: Фахівці ретельно фіксують усі випадки руйнувань, створюючи детальні фото- та відеодокументації.
- Евакуація цінностей: Музеї та архіви евакуюють найцінніші експонати в безпечні місця.
- Міжнародна співпраця: Україна звертається до міжнародних організацій з проханням про допомогу в збереженні культурної спадщини.
- Волонтерські ініціативи: Громадські організації та волонтери активно долучаються до відновлення пошкоджених будівель, збирають кошти на реставраційні роботи.
Попри значні втрати, що завдали війна та руйнування, Україна продовжує робити важливі кроки для збереження та відновлення своєї культурної спадщини. Одним із важливих напрямків є залучення брендів і ініціатив, які сприяють відновленню національної ідентичності через культуру, мистецтво, традиції. Ось кілька таких прикладів:
- Gunia — український бренд, який став символом відродження та популяризації українських традицій в моді. Заснований у 2015 році, бренд спеціалізується на створенні сучасних інтерпретацій традиційного українського одягу, зокрема гуня, вишиванок, суконь та аксесуарів, що втілюють багатство культурної спадщини України. Gunia активно поєднує національні елементи з сучасними тенденціями моди, роблячи традиційний український одяг актуальним для сучасного світу.
- Ruslan Baginskiy— це український бренд, який спеціалізується на створенні та відновленні традиційних предметів побуту та одягу, що ґрунтуються на автентичних українських ремеслах і техніках. Бренд став відомим завдяки своєму унікальному підходу до відродження народних традицій та розвитку національної ідентичності через предмети, що поєднують сучасні дизайнерські рішення з елементами стародавньої культури України.
- Коза Дереза — український бренд, який спеціалізується на виготовленні одягу та аксесуарів в стилі етно, поєднуючи традиційні народні мотиви з сучасним дизайном. Основним напрямом діяльності бренду є популяризація української культури та національних традицій через моду. Бренд створює одяг, який відображає багатство українського культурного спадку, використовуючи автентичні елементи вишивки, тканини, орнаменти та символіку.
Одразу – наявних заходів недостатньо. З огляду на характер воєнних злочинів, необхідно діяти на випередження, використовуючи механізми, передбачені Конвенцією про захист культурної спадщини в умовах військового конфлікту. Варто відзначити, що, хоча створення спеціального з’єднання в Збройних Силах України для захисту культурної спадщини є значним кроком уперед, багато аспектів цієї роботи ще не реалізовано. Наприклад, маркування пам’яток “Блакитним щитом”, як того вимагає Конвенція, здійснено лише у кількох містах, таких як Одеса. Це свідчить про те, що Україні необхідно виконати значну частину “домашньої роботи” для повного використання потенціалу цього інструменту. Окремою проблемою є недосконалість законодавства та підзаконних актів, які регулюють процес евакуації музеїв. Відсутність чіткої нормативної бази щодо прийняття рішень про евакуацію та її організації значно ускладнює захист культурної спадщини. Ця проблема була виявлена ще навесні 2022 року, але досі не вирішена. Україна потребує системного підходу, який включає як вдосконалення законодавства, так і розвиток практичних інструментів для захисту спадщини.
-слова Андрія Брижука є нагадуванням, що боротьба за культурну спадщину триває не лише на полі бою, а й ледь не у кожному місті нашої країни. Далі ми розглянемо конкретні ініціативи, спрямовані на захист історичних пам’яток.
Що ми можемо зробити для захисту та відродження української культурної спадщини під час війни?
1. Поширювати інформацію
Одним із найважливіших кроків є активне інформування громадськості про те, що відбувається з українською культурною спадщиною в умовах війни. Це включає:
- Документування руйнувань: Фіксація та поширення інформації про знищені пам’ятки історії, культури, релігійні споруди, музеї та археологічні розкопки. Цю інформацію можна публікувати на різних платформах (соціальні мережі, медіа, блоги), залучаючи увагу до проблеми.
- Прозорість і доступність: Підтримка ініціатив щодо створення онлайн-платформ або порталів для збереження інформації про пошкоджені або знищені об’єкти культурної спадщини, щоб не лише в Україні, а й у світі було відомо про ці втрати.
- Залучення міжнародної уваги: Через міжнародні медіа, організації та інфлюенсерів підвищувати обізнаність про масштаби руйнувань і важливість захисту культурної спадщини.
2. Підтримувати культурні ініціативи
Культурні ініціативи, що сприяють збереженню та відродженню української спадщини, заслуговують на нашу підтримку. Ми можемо долучатися до таких проектів і сприяти їх розвитку:
- Волонтерські проекти: Багато організацій і ініціатив зберігають історичні об’єкти, займаються реставрацією, відновленням втрачених архівів та передачею матеріалів. Підтримка таких проектів, навіть фінансово чи волонтерською допомогою, є важливою для забезпечення збереження культурної спадщини.
- Підтримка митців: Підтримувати українських художників, ремісників, дизайнерів, музикантів і письменників, які працюють в умовах війни або відновлюють культурні практики через свою творчість. Це може бути як фінансова підтримка, так і поширення їх робіт, участь у виставках чи концертних програмах.
- Фінансування реставраційних робіт: Залучення інвесторів або спонсорів для фінансування відновлення пошкоджених пам’яток культури, а також підтримка державних і громадських ініціатив щодо реставрації.
3. Звертатися до міжнародних організацій
Оскільки питання збереження культурної спадщини є не лише національною, але й міжнародною проблемою, важливо звертатися до міжнародних організацій, що займаються захистом культурних об’єктів:
- Заклики до міжнародної спільноти: Через дипломатичні канали та громадські ініціативи вимагати від міжнародних організацій, таких як ЮНЕСКО, Європейський Союз та інші, вживати заходів для захисту української культурної спадщини в умовах війни, включаючи посилення санкцій щодо країн-агресорів, які здійснюють руйнування.
- Притягнення до відповідальності: Спільно з міжнародними правозахисними організаціями домагатися покарання за руйнування культурних об’єктів, що є міжнародним злочином. Такі звернення можуть бути спрямовані до міжнародних судів і трибуналів, які розглядають питання військових злочинів.
- Залучення гуманітарних місій: Міжнародні гуманітарні організації можуть бути залучені до забезпечення безпеки для культурних пам’яток та їх тимчасового збереження, наприклад, через евакуацію цінних експонатів або створення безпечних умов для архівів і музеїв.
4. Зберігати культурні цінності в Україні
Важливо зберігати культурну спадщину на національному рівні, навіть під час війни. Це можна зробити через:
- Підтримка музеїв, архівів та бібліотек: Підтримувати роботу музеїв і бібліотек, що продовжують працювати в умовах війни, а також організовувати збір коштів для захисту та реставрації їх фондів. Наприклад, можна фінансувати роботу з охорони експонатів, обробку документів та їх переведення в цифровий формат, що дозволить зберегти безцінні матеріали.
- Оцифрування культурної спадщини: Програмне забезпечення та технології для оцифрування артефактів, старовинних книг, картин та інших предметів культурної спадщини дозволяють створювати цифрові копії, які можуть бути збережені і вивчені навіть у разі фізичних руйнувань.
- Підтримка національних ініціатив: Активно брати участь у національних проектах, які спрямовані на збереження культурних об’єктів, таких як національні фестивалі, виставки, кінопроекти, що висвітлюють українську культуру.
Зберігаючи та підтримуючи культурну спадщину, ми не лише захищаємо історію, а й формуємо національну ідентичність, допомагаємо майбутнім поколінням зберегти свою культуру та пам’ять.
Серед культурних ініціатив та проєктів, які є прикладами щодо збереження української культури під час і після війни, можна виокремити кілька ключових. Одним із них є проєкт встановлення “Блакитного щита” в Одесі, реалізований громадською організацією Museum for Change за підтримки ЮНЕСКО. Ця ініціатива демонструє важливість міжнародної співпраці у захисті культурної спадщини та впровадження практик, передбачених Гаазькою конвенцією. Значний внесок у збереження української культурної спадщини в умовах війни зробив Фонд захисту культурної спадщини в зонах військових конфліктів (ALIPH Foundation), який підтримував реалізацію багатьох проєктів, спрямованих на збереження пам’яток. Їхні практики можуть стати прикладом для подальшої роботи в Україні. Окремої уваги заслуговують практичні кейси евакуації музеїв зі сходу України, реалізовані під керівництвом Леоніда Марощука. Ці ініціативи доводять, що навіть у надзвичайно складних умовах можливо організувати захист музейних колекцій. Після завершення війни перед нами стоятиме завдання виконати “роботу над помилками”. Необхідно проаналізувати недоліки у поточних процедурах, вдосконалити національне законодавство, розробити чіткі інструкції для дій у надзвичайних ситуаціях і впровадити найкращі міжнародні практики. В майбутньому наш досвід стане основою навчальних програм для музейників та інших фахівців, які працюють із культурною спадщиною в Україні та за кордоном, щоб передати здобутий досвід і допомогти іншим країнам бути готовими до схожих викликів.
-ці слова Андрія Брижука вкотре підкреслюють важливість активної роботи над збереженням культурної спадщини, навіть в умовах війни.
Після завершення війни Україні ще доведеться відновлювати не лише фізичні будівлі, але й свою культурну ідентичність. Важливо, щоб відновлення не обмежувалося лише реставрацією архітектурних об’єктів, але й включало в себе відновлення духовної спадщини, традицій та пам’яті, які так сильно постраждали під час війни.
Однак, на тлі всіх труднощів, Україна має великий потенціал для відновлення своєї культурної спадщини. Проте необхідно враховувати, що це довготривалий процес, і йому допоможе не лише державна політика, а й підтримка міжнародної спільноти, яка стане важливим партнером у відновленні культурних цінностей, збережених навіть під час війни.
Знищення культурної спадщини – це злочин проти всього людства. Ми маємо об’єднатися, щоб зберегти нашу історію та передати її наступним поколінням.