17 лютого о 17:00 у Музеї історії міста Києва відбувся закритий показ для преси виставки «Проєкт 24022022» — спільної ініціативи музею та платформи Культурні сили. Уже з 18 лютого експозиція відкрилася для відвідувачів і триватиме до 1 березня (ср.–нд. 12:00–19:00).
Це не просто виставка. Це — художня рефлексія про 24 лютого як точку неповернення. Про мить, коли звична реальність зникла, а суспільство опинилося у лімінальному просторі — між «вже не» і «ще не». І особливої ваги цьому проєкту надає те, що його автори — чинні військовослужбовці.
На закритому показі зібралися близько 40 людей — журналісти, фотографи, представники телеканалів, культурні оглядачі, родичі та близькі митців. Камери, мікрофони, штативи, швидкі нотатки об’єднувалися у суцільне захоплення сучасним підходом до мистецтва. Мистецтва, яке має зависоку ціну.
Відкрила подію перша заступниця генерального директора музею Лідія Карпенко. У своєму вступному слові вона наголосила на важливості співпраці культурних інституцій із військовими митцями та на ролі музею як простору для фіксації й осмислення історії, що твориться просто зараз.
Після промови зал підвівся на хвилину мовчання. Тиша, яка з кожним разом кричить все голосніше і голосніше. Тиша, яка говорить сама за себе, в якій віддається шана, повага і безумовна вдячність.
Ведучий заходу запросив до слова одного із учасників проєкту — Сергія Греха (Feros). Він в свою чергу представив кожного художника й коротко окреслив сенси їхніх робіт, наголосивши, що це перша спільна співпраця шести митців у межах одного виставкового простору.
Серед учасників:
- Сергій Грех (Feros)
- Ігор Гусєв
- Стас Жалобнюк
- Іван Михайлов
- Валерій Пузік
- Михайло Скоп (NEIVANMADE)
Коротко про роботи своїх колег, Сергій говорить так:
На початку зали можна побачити роботи Стаса Жолдніка, і у своїй серії він говорить взагалі про війну через образи античної скульптури. Це думки Стаса про те, як та коли почнеться повномасштабне вторгнення, що було до того як війни ще не було.
Навпроти роботи Ігора Гусєва. Ігор взагалі таку цікаву серію почав з початком війни та блекаутів — малював на палітурках і давав їм нове життя. Це такі різні історії, поєднані в цілу серію, яка називається Щоденник війни.
Також є робота Михайла, і це взагалі велика серія робіт, яка називається якраз «до». Це про інформаційне переповнення, яке було напередодні початку повномасштабної, і Михайло почав народжувати ці образи. І ми вирішили одну роботу з цієї серії заекспонувати.
Особливу увагу можна звернути на творчість Івана Михайлова. Це своєрідне переосмислення про те, як змінився наш пейзаж, як змінилися інтер’єри, представлене в цікавій техніці. Це про те, що не вбило в нас оце відчуття затишку, комфорту і світла, яке знаходиться всередині українців.
В коридорі також матимете змогу побачити мою роботу. Переродження. Я взагалі вже довго працюю над серіями метеликів. Для мене це такий універсальний образ внутрішнього світу, і це швидше про переосмислення; про те, як наше суспільство змінилося через повномасштабну, що ми умовно раніше були трошки такими наївними, дивилися через рожеві окуляри на світ. Тепер дивимося по-іншому.
І заключна серія Ігоря Пузіка. Цей проєкт називається «Нора». І він робив ці ескізи до п’єси, яка буде в майбутньому поставлена нашою платформою «Культурні сили». Це якраз історія про те, як під час проходження бойових дій, в піхоті записані такі найважчі моменти.
В цілому такі, насправді, дуже різні автори, але мені здається, що у нас вийшло створити такий камерний невеличкий проєкт.
Також Сергій наголосив, що у рамках проєкту створено артбук, до якого відвідувачі мали змогу долучитися, записавши спогади або малюнки, пов’язані з датою 24 лютого.
Одразу після вступного слова Сергія, пролунало довгоочікуване «Виставка відкрилася!» від ведучого заходу, і всі відвідувачі розбіглися по таємним закуткам, що наповнені духом мистецтва та особливих сенсів. А у преси була змога дістати ексклюзивні коментарі від митців цієї виставки. Таким чином, спеціально для онлайн-медіа Інформер, Іван Михайлов поділився особливістю своїх робіт:
Це цифрова графіка: роботи створюються стилусом на графічному планшеті, а потім друкуються на спеціальній плівці ультрафіолетовим друком.
Саме цей метод створює ефект внутрішнього світіння — зображення ніби випромінює світло зсередини.
Головний сенс його серії — незламність внутрішнього світла українців:
Це спогади про першу зиму блекауту 2022–2023 року, коли ворог хотів нас зламати. Але вже через декілька днів у всіх горіли гірлянди, працювали LED-підсвітки, всюди шум генераторів. Це про незламність світла.
У його роботах немає прямої фронтової сцени, немає зброї чи руїн. Натомість — інтер’єри, фрагменти міського простору, вікна, освітлені зсередини, теплі акценти у темному полі композиції. Це мистецтво про стан — про те, як змінюється відчуття дому, коли довкола війна. Іван розповів, що з початком повномасштабного вторгнення, найбільше, що змінилося у його творчості — це сенси.
Зовсім інший вектор — у роботі Михайла Скопа.
Ескіз був створений приблизно за два тижні до повномасштабного вторгнення. Тоді, перевантажений інформаційними потоками, я не міг свідомо творити — просто малював «дудли», інтуїтивні образи.
Повернувшись до цього ескізу через пів року, він побачив у ньому пророчий сенс.
У центрі композиції — вершник, «чорний пегас із опущеними крилами», антипегас, що летить униз. Це образ смерті, деградації, руйнування. Навислий меч нагадує дамоклів — невідомо, коли він впаде. А посередині — пелена, яку тримають дві руки. Вона відсилає до іконографії Спаса Нерукотворного, але тут — відсутність обличчя. За юнгіанською логікою, найстрашніше — невизначене. Пелена стає символом закритого, ще не проявленого жаху, — розповідає художник.
Якщо роботи Івана Михайлова — це життя після першого удару, роботи Михайла — це передчуття катастрофи.
Платформа Культурні сили об’єднує військовослужбовців творчих професій, культурних діячів і волонтерів. Її діяльність — це не лише виставки.
Щомісяця митці платформи проводять близько 200 виступів у фронтовій зоні та передають військовим приблизно 1200 книг. У 2025 році вони спродюсували 49 пісень, створених військовослужбовцями, і реалізували масштабні комунікаційні кампанії, зокрема «Україна стоїть, бо стоїть піхота», яка отримала нагороду Effie Awards і охопила понад 12 мільйонів контактів.
Тож «Проєкт 24022022» — це не окрема культурна подія, а частина ширшої системної роботи.
Фінал вечора не був формальним завершенням — він став окремим мистецьким актом.
Музичний перформанс створили також військовослужбовці. У залі приглушили світло, і простір музею на мить перестав бути виставковою залою — він перетворився на сцену внутрішнього переживання.
Один із виконавців грав наживо на інструменті — мелодія була стриманою, без надмірної драматургії, але з поступовим наростанням. Поруч інший учасник створював візуальну складову просто в реальному часі. За допомогою фарб і води він працював із принтером і проектором, формуючи на екрані абстрактні образи, що народжувалися буквально на очах у глядачів. Фарба розтікалася у воді, змішувалася, розщеплювалася на кольорові шари — і ці рухи транслювалися на стіну, перетворюючись на живу проєкцію.
І саме цей перформанс став точним підсумком виставки: мистецтво тут не зафіксоване в рамі. Воно живе, змінюється, реагує. Так само, як і суспільство, що проходить власну трансформацію після 24 лютого.
«Проєкт 24022022» — це не спроба пояснити війну. Її й неможливо пояснити повністю. Це спроба її прожити — через колір, форму, світло, звук.
Шість художників, які сьогодні носять військову форму, показали, що мистецтво не припиняється разом із миром. Воно змінюється. Стає гострішим, чеснішим, оголенішим. Втрачає декоративність і набуває ваги.
Ця виставка — не про 24 лютого як дату в календарі. Вона про внутрішній перелом. Про ту саму точку неповернення, коли як раніше — вже не буде. Про момент, коли кожен опинився перед вибором: зламатися чи змінитися. І про те, що зміна — це не завжди руйнування. Іноді це переродження. Можливо, саме в цьому і полягає головний сенс «Проєкту 24022022»: навіть коли історія розламується, людина продовжує творити. А отже — продовжує жити.
Відвідати виставку можна буде за адресою: Музейно-виставковий центр Музею історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7.