Українсько-російський газовий конфлікт 2005–2006 років став важливою подією, яка загострила відносини між двома країнами. Основна суперечка точилася навколо ціни на газ для України та умов транзиту російського газу до Європи. Ця ситуація показала, як енергоресурси можуть стати інструментом політичного тиску.
У 2005 році російська газова компанія “Газпром” зажадала від України перейти на так звані “ринкові” ціни за газ — приблизно $250 за 1000 кубометрів. Для порівняння, сама Росія купувала газ у Туркменістані за $44 за 1000 кубометрів. Такий крок був продиктований як економічними, так і політичними причинами.
По-перше, “Газпром” прагнув збільшити свої прибутки. По-друге, Кремль намагався тиснути на Україну після її повороту до європейської інтеграції та прозахідної політики, яка стала очевидною після Помаранчевої революції.
Україна, яка тоді сильно залежала від російського газу, відмовилася погоджуватися на таке різке підвищення ціни. Росія ж у відповідь заявила про намір зупинити постачання газу. І вже в ніч на 1 січня 2006 року “Газпром” припинив постачання газу в Україну. Росія також звинуватила Україну у “крадіжці” газу, призначеного для європейських споживачів. Україна заперечила ці звинувачення.
Після кількох днів напруження, 4 січня 2006 року сторони дійшли компромісу. Було вирішено, що ціна на газ для України тимчасово становитиме $95 за 1000 кубометрів. Це стало можливим завдяки змішуванню російського газу (за $230) і туркменського (за $44). Крім того, припинилася практика бартерних угод: транзит газу і його постачання стали окремими комерційними операціями.

Черговий газовий конфлікт між Україною та Росією спалахнув у 2008–2009 роках. У 2007 році Юлія Тимошенко, повернувшись на посаду прем’єр-міністра, прагнула усунути компанію «РосУкрЕнерго» з українського газового ринку. На початку 2008 року ціна на російський газ становила 180 доларів за тисячу кубометрів.
2 жовтня 2008 року прем’єри Росії Володимир Путін і України Юлія Тимошенко підписали меморандум про ліквідацію посередників та визначення умов постачання газу на наступні роки. У грудні політична криза в Україні загострила ситуацію. Росія звинуватила «РосУкрЕнерго» у боргах перед «Газпромом» на 2,4 мільярда доларів.
Президент України Віктор Ющенко вимагав знизити ціну на газ з 235 до 205 доларів, але 31 грудня 2008 року наказав «Нафтогазу» припинити переговори з «Газпромом». У відповідь Росія підняла ціну до 450 доларів, а 1 січня 2009 року повністю припинила постачання газу в Україну, що викликало перебої з постачанням у Східній Європі.
18 січня 2009 року, після переговорів, Путін і Тимошенко домовилися про перехід до прямих контрактів між «Газпромом» і «Нафтогазом» та запровадження транзитної ставки у 2,7 долара за тисячу кубометрів. Також був введений принцип «бери або плати». Базова ціна для України встановилася на рівні 450 доларів, але завдяки знижці в 2009 році склала близько 229 доларів.
Угода викликала критику в Україні. Президент Ющенко назвав її економічно невигідною, а ціни згодом зросли. Конфлікт спричинив громадські протести із закликами бойкотувати російські товари.

Російсько-українська газова війна 2013-2014 років розпочалася на тлі подій Євромайдану й охопила широкий спектр економічних, політичних та безпекових питань. На початку 2014 року «Газпром» підвищив ціну на газ для України з $268,5 до 485 доларів за тисячу кубометрів, що стало непосильним тягарем для української економіки. Скасування знижки, яку Україна отримувала в межах Харківських угод, було оголошено після анексії Криму Росією. Одночасно російська сторона наполягала на передоплаті за постачання газу, посилюючи тиск на Київ.
Росія захопила стратегічні об’єкти в Криму, включаючи потужності «Чорноморнафтогазу» та ресурси українського шельфу. На сході України з’явилися спроби контролювати Юзівські площі, перспективні для видобутку сланцевого газу, що могло б зменшити енергетичну залежність України.
На тлі цього протистояння Україна зробила низку кроків для посилення енергетичної незалежності. Уряд розпочав реформу «Нафтогазу» відповідно до вимог Третього енергопакету ЄС, а 21 березня 2014 року була підписана політична частина Угоди про асоціацію з Євросоюзом.
Європейські партнери також долучилися до цього протистояння. Єврокомісія заморозила переговори з Росією щодо «Південного потоку», а Болгарія призупинила його будівництво. Це стало вагомим сигналом про те, що Україна залишається ключовим транзитним партнером для постачання газу в Європу.

Нагадаємо, що 1 січня о 7 ранку Україна припинила транзит російського газу. Для Росії це означає втрату значних доходів та необхідність пошуку нових ринків збуту. Міністр енергетики Галущенко назвав цю подію історичною. Премʼєр-міністр Словаччини Фіцо сказав, що це матиме радикальні наслідки для ЄС.
«Зупинення транзиту матиме різкі наслідки для всіх нас у Європейському Союзі, але не для Російської Федерації», — сказав Фіцо.
Для України це є можливістю остаточно відмовитися від залежності від Росії, зміцнити енергетичну безпеку та рухатися в напрямку повної інтеграції до європейського енергетичного ринку.
«Для РФ розрив означає втрату значних доходів і посилення економічної кризи. Можемо спостерігати технологічну деградацію енергетичної системи країни окупанта. Обмеження доступу до західних технологій ускладнить експорт енергоносіїв до інших регіонів. Економічний тиск і санкції змусили РФ переорієнтувати свій енергетичний експорт у бік азійських ринків, таких як Китай та Індія (тут вимальовується новий маршрут «прянощний»). Ще один тренд простежується – боротьба за Азійсько-Тихоокеанський регіон, як новий транзитний енергетичний хаб. На світовому енергетичному ринку відбуваються серйозні трансформації. Йде процес витіснення старих джерел і поява нових (зокрема витіснення РФ та гравців, що стоять за ОПЕК і ОПЕК+). В деяких учасників сил немає тому змушені домовлятися. Україна теж бере участь в цих глобальних процесах нового ціноутворення на енергоносії (важливим залишається контроль Україною Суджі (вхід газу). Біля Ізраїлю в Середземному морі знайдено велике родовище газу. Туреччина змагається за те щоб бути транзитним хабом в ЄС.
Цікаві процеси відбуваються в енергетичній дипломатії провідних світових гравців. Газ буде, спекуляції набиратимуть обертів, зростатимуть ціни, інтриги та змови. Буде цікаво» – Володимир Наконечний, експерт з політичних та міжнародних питань.

Росія, зі свого боку, стикається з масштабними фінансовими втратами та необхідністю переорієнтації своєї газової інфраструктури на інші ринки, що вимагатиме значних ресурсів і часу. Європейський Союз, попри зниження залежності від російського газу, залишається зацікавленим у стабільному енергопостачанні та диверсифікації джерел енергії.